Соціально-політичні конструктивні зміни як умова демократичного транзиту.
Усе в цьому світі перебуває в постійному русі, в тім числі й соціальна матерія. Проте характер, спрямованість, інтенсивність руху можуть бути різними. Для позначення цих відмінностей руху соціальної матерії в соціологічній науці існують такі поняття, як “соціальна динаміка” та “соціальні зміни”.
Поняття “соціальна динаміка” в ужиток увів О. Конт – засновник соціології. Він застосовував його, по-перше, як протиставлення соціальній статиці для позначення соціального руху. По-друге, як зміну станів суспільних явищ. Близьке до нього за змістом поняття “соціальні зміни” – це порушення тотожності соціального явища із самим собою або з подібним йому соціальним явищем.
У якому ж співвідношенні перебувають поняття “соціальна динаміка” та “соціальні зміни”?
Якщо виходити з положення, що рух (стосовно матерії) є зміною взагалі, то ці поняття перебувають у безпосередньому діалектичному зв’язку. Вони одне одного обумовлюють і розкривають. Використовуючи поняття “соціальна динаміка”, маємо на увазі рух суспільства, метаморфози його станів, що проявляються в змінах, які відбуваються в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах, у змінах конкретних соціальних явищ і процесів.
В останній, досить короткий історичний період, у нашій країні відбулися радикальні, фундаментальні соціальні та політичні зміни. Парадокс полягає в тому, що жодна соціологічна теорія ще 15 років тому не пророкувала, не прогнозувала таких докорінних трансформацій у світі, в „соціалістичному таборі” й у Радянському Союзі, які незабаром відбулися. Звичайно, спостерігалися передчуття й очікування перемін, але щоб перетворення пішли так глибоко й охопили таку кількість країн, не припускав, здається, ніхто.
Тим часом (і це вже історичний факт) сталося чимало радикальних соціальних змін, котрі, проте, не завжди можна визнати спрямованими на вдосконалення. Багато з них не містять у собі безпосередньо ні позитивного, ні негативного змісту.
У час нинішніх бурхливих соціальних перетворень побудувати більш-менш повну типологію соціальних змін видається практично неможливим. Проте необхідно виділити принаймні ті типи соціальних змін, що вимальовуються досить рельєфно.
За своїм характером, внутрішньою структурою, ступенем впливу на суспільство соціальні зміни можна поділити на дві великі групи – еволюційні та революційні. Першу групу становлять зміни часткові й поступові, що мають вигляд досить стійких і тривалих тенденцій до збільшення або зменшення будь-яких якостей, елементів у різних соціальних системах; вони (ці зміни) можуть мати, у зв‘язку з цим, висхідну або низхідну спрямованість.
Еволюційні зміни можуть організовуватися свідомо. У таких випадках вони набувають, як правило, вигляду соціальних реформ.
Еволюційні соціальні зміни не варто розуміти в дусі еволюціонізму XIX століття, що стверджував лінійну й універсальну послідовність по висхідній змін усього соціального організму й окремих його частин. Еволюційні зміни нібито “розпорошені” у масі інших форм суспільних перетворень, що мають різну спрямованість. Вони відрізняються від інших специфічною внутрішньою структурою і можуть бути охарактеризовані як певний кумулятивний процес, тобто процес поступового нагромадження якихось нових елементів, властивостей, у результаті чого змінюється вся соціальна система. Сам же кумулятивний процес, у свою чергу, може бути розкладений на дві складові: формування інновацій та їх відбір.
Інновація – це діяльність з прийняття та реалізації ризикованих рішень за умов високої непевності, орієнтована на швидке досягнення цілей, конкурентний виграш, значне підвищення рентабельності або іншої форми вигоди. При цьому в структурі інноваційної діяльності можуть використовуватися традиційні, вже відомі прийоми, навички, механізми, але в новій комбінації, за нетривіальних умов, і для розв’язання цілком інших завдань, ніж ті, для яких вони створювалися. Відбір – це процес, що здійснюється стихійно або свідомо, за його допомогою в системі зберігаються певні елементи нового та ніби “відбраковуються” інші.
Поняття “інновація” увійшло в науку ще в XIX столітті і почало використовуватися в аналізі трансформаційних процесів у культурі всупереч поняттю “традиція”. Сьогодні нововведення розглядається як певна стадія процесу соціальної зміни.
У феномені нововведення виділяють звичайно такі елементи: а) саме нововведення; б) новатори, тобто ті, хто створює його, творці; в) розповсюджувачі; г) оцінювачі, спадкоємці. Так, крізь призму цих елементів можна розглядати процеси здійснення і реалізації соціальних нововведень, у тому числі в нашій країні, визначати сильні й слабкі ланки в інноваційному процесі.Найбільшим і універсальним інноваційним циклом XX століття, що радикально вплинув на хід світової історії в глобальному масштабі, було виникнення, розвиток та розпад радянської імперії. Жовтнева революція 1917 року була насправді і великою, і соціалістичною. Як би не іронізували “постперебудовні” критики Радянського Союзу, процес створення нового радянського суспільства, незважаючи на його тяжкі, а часто й криваві наслідки, був водночас і процесом реалізації ідеї соціалізму. Звичайно, досить гуманна за тими історичними мірками модель, проголошена К. Марксом і Ф. Енгельсом, не була реалізована в системі радянського соціалізму. Вона не була реалізована і в інших соціалістичних державах. Варіанти соціалізму, створеного в Радянському Союзі, а згодом, з деякими варіаціями, в країнах Східної Європи, Латинської Америки, в Індокитаї, у Північній Кореї і Китаї, за своїм типом належать до казарменого тоталітарного соціалізму. Незважаючи на місцевий колорит, для систем цього типу характерні й спільні риси: репресивність, примусова індустріалізація, надшвидкісна урбанізація, мілітаризація, тотальний контроль, повне підпорядкування людини державі, заперечення загальноприйнятих прав людини. Іншого соціалізму в жодній країні не було.