Соціальні мережі та неформальні практики у політичному дизайні пострадянських суспільств

В концепції підпорядкування вертикальних мереж неопатрімоніальній логіці в українському політичному полі О. Фісун справедливо підкреслює, що проблема стосується саме специфіки асиметричної конвертації й обміну капіталів. Посилаючись на дослідження Р. Теобальда, він вбачає сутнісну особливість патримоніальних режимів саме в обміні посад, можливостей, титулів, контрактів, ліцензій, імунітету від закону тощо між ключовими фігурами в уряді та стратегічно розташованими індивідами – профспілковими лідерами, бізнесменами, регіональними керівниками і т. д. В обмін на ці ресурси уряди або глави держав одержують економічну і політичну підтримку [19, с. 133 - 134]. Тобто, через механізм патронажно-клієнтарних відносин узгоджуються різні партикулярні інтереси, що дає змогу асиметрично перерозподіляти ресурси відповідно до статусу і позиції кожного учасника такої взаємодії.Важливим є і таке питання: як на практиці здійснюється розпорядження ресурсами у вертикальних мережах? За даними О. Даугавет, одержаними за методикою пілотажних інтерв’ю в елітному середовищі, діяльність щодо перерозподілу ресурсів з метою отримання прибутку організована у формі запланованих заходів та ініціатив, так званих проектів. Одним з головних кроків у процесі реалізації проекту є мобілізація навколо нього „своїх” людей, котрі обіймають формальні (офіційні) посади та неформальні позиції (наближеність до персон – об’єктів лобістського впливу, інформованість в необхідних галузях тощо). Термін „свій” тісно пов’язаний з поняттям довіри. Умова довіри – не контракт, а репутація „своєї людини”. До „своїх” входять особи, які вже брали участь у реалізації „проектів”, а також новачки, що хочуть увійти в групу, котра вже існує або формується під конкретний проект. Стратегія „проектів” засновується на уявленнях щодо реальних можливостей близького оточення. Ресурсами можуть бути можливість маніпулювати матеріальними і фінансовими засобами, зв’язки у владних структурах більш високого рівня, право голосу в законодавчому органі тощо. Прибутки, що передбачаються, полягають не лише в матеріальних винагородах, але й у збільшенні владних ресурсів та синтезі нових можливостей - місце в партійному списку або ресурси на передвиборчу кампанію, кращі умови економічної діяльності (ліцензії, пільги, субсидії тощо). У своїй діяльності елітні верстви використовують саме економічну лексику –„рентабельність”, „прибуток”, „витрати”, „пропозиція і попит”, „конкурент”, „бізнес-план”. Інструментами оцінки ефективності дій є категорії „серйозно - несерйозно”, „свій – не свій”. Оцінка серйозності стосується можливостей ключових фігур – їх власного ресурсу, особистого потенціалу, місця в мережі персональних зв’язків, статусу в постійних і неформальних групах, а також готовності діяти згідно з неформальними правилами та одночасно бути готовим піти на ризик, порушуючи формальні норми. Тобто, в наявності ситуація „інституціоналізації довіри, яка, залишаючись основним елементом системи, вже не є індивідуальним надбанням учасників взаємодії, бо з’являються інструментальні критерії оцінки і класифікації, які втілюються у відомих та обов’язкових процедурах і ритуалах” [1, с. 36].

Акцентуємо увагу на тому, що поширення клієнтарних практик у соціальних мережах пов’язане, безперечно, з комплексом аргументів щодо трансформаційної природи пострадянських суспільств, дестабілізації усталеного порядку та непослідовністю політики реформ, яка також призвела і до когнітивної кризи. Когнітивна криза виникає, коли порушується природний розвиток і демонтується традиційна ієрархія та система соціальних інститутів. Швидка інсталяція нових інститутів неможлива через неоднорідність соціуму, який не сприймає чужорідних утворень. У такій ситуації одна із сформованих соціальних мереж займає місце ліквідованої ієрархії і відтак виконує стабілізуючу функцію в момент „транзиту”. В результаті мережа довіри трансформується у мережу влади. Отже, мережеві елементи в ієрархічних структурах є „резервними механізмами” стабілізації, які можуть бути задіяними, передусім, при заміщенні вакансій [20].

Якщо дотримуватися економічного погляду на формування мережевого компонента в ієрархіях, то останні актуалізуються завдяки стратегії кооперації за інтересом зменшення невизначеності та посилення безпеки і стабільності. Володіння ресурсами в стабільному і передбачуваному суспільстві може дати змогу людям бути незалежними одне від одного; протилежна ситуація стимулює пошук тісних зв’язків з суб’єктами, які можуть забезпечити підтримку і захист. Неринкові механізми, на яких базуються вертикальні мережі, є засобом управління ризиком. Як свідчить світовий досвід, вертикально інтегровані мережі можуть демонструвати переваги двоякого роду: забезпечувати економію на витратах, а також зменшувати ризик та підвищувати стабільність угод і договорів, самої системи як такої. Однак існування таких мереж може призвести і до прямо протилежних наслідків – підвищення витрат і зростання ризику. Непрозорість вертикальних мереж викликає спотворення оцінок ефективності, а відтак і некоректного прийняття рішень. Через непрозорість вертикально побудованих пірамід обмежується сприйняття ринкових сигналів, що виключає стратегію швидкого реагування на зовнішні умови, які змінюються [21]. Якщо ці механізми починають трансформуватися в „неформальні правила” та визначати „повсякдення” ієрархії, то вони перетворюються на загрозу ефективності останньої та стають джерелом когнітивної кризи, яку інструментально мають вирішувати.Якими б не були причини панування асиметричних обмінів і вертикальних мереж, а також баланс позитивних і негативних наслідків, однозначно можна сказати, що в цілому вони стримують розвиток громадянського суспільства, формування громадянської солідарності та базової довіри. По-перше, панування кланів і кланових стратегій означає насильницьке обмеження конкуренції та звуження можливостей для інших груп населення, значну частину якого очікує статус аутсайдерів. По-друге, вертикальні канали постачання інформації „згори вниз” ненадійні – нижчі рівні прагнуть приховувати або спотворювати інформацію, що є формою захисту від експлуатації. При цьому, санкції за порушення норм взаємності не можуть бути накладені нижчими рівнями управління на верхній рівень. Вертикальний клієнтелізм руйнує групову солідарність як патронів, так і клієнтів. Відносини залежності замість взаємної вигоди підвищують можливість опортунізму як з боку клієнта, так і з боку патрона [21]. По-третє, спостерігається поєднання політиків і бізнесменів, корупція, таємні альянси і кланові війни призводять до великих витрат, пов’язаних із суспільним неприйняттям і уявленнями про нелегітимність режиму. Далі, в умовах інституціональної невизначеності особисті зв’язки та клієнтурно організовані соціальні мережі, доповнюючи „дефіцит держави”, все ж підривають офіційні публічні інститути, позбавляючи їх громадського правового змісту. Нарешті, консолідація певного клієнтелістського соціально-політичного порядку впливає на розвиток антиправової свідомості як панівного класу, так і решти суспільства, сприяє утвердженню партикулярних норм замість універсальних.