Політичні партії як суб’єкти виборчого процесу

Мабуть, приклад політиків нової генерації, до якої можна віднести і В. Ющенка і тим більше Ю. Тимошенко, надихає багатьох українських політиків, які створюють „партії під себе” та намагаються будь що взяти участь в політичних процесах. Головною особливістю сучасного етапу партійного будівництва в Україні, який розпочався після парламентських виборів 1998 року й триває понині, є істотне прискорення процесу створення нових партій (їх кількість з 1998 року зросла з 53 до 75 (на 1 червня 1999 року) та до 123 на початок 2003 року. Однак після перереєстрації станом на листопад 2003 року відбулося скорочення політичних партій до 96 [4, с. 11, 15]. Проте зараз, у зв’язку з наближенням нової парламентської електоральної кампанії, спостерігаємо нову хвилю зростання кількості політичних партій в Україні. Так, на червень 2005 року Міністерство юстиції України зареєструвало 127 політичних партій (див. сайт ЦВК). На мою думку, такі тенденції не можна вважати нормальними з огляду на перспективу справжньої, реальної демократизації України після „помаранчевої революції”, адже в такій кількості партій не може розібратися навіть не кожний партолог, не кажучи вже про пересічного громадянина, який переймається політикою здебільш час від часу.

Переконаний, що, зважаючи на сучасну багато в чому деформовану партійну систему в Україні, необхідно впроваджувати нові наукові категорії, які б дозволили відсіяти „зерно від полови”. Недавно з подачі Ю. Древаля у політологічний вжиток увійшло таке поняття, як „перцептивна партійна система” (від англійського perception - сприйняття). За допомогою цього поняття основна увага концентрується на проблемі сприйняття політичних партій електоратом. У цьому зв’язку можна стверджувати, що політичні вибори є головним інструментом визначення перцептивної партійної системи [5, с. 6]. Як на мене, точнішою є інша категорія - „воутингова партійна система” - „voting party system” (від англійського voting - голосувати), або „партійна система, за яку голосують”. Адже сприйняття політичних партій виборцями може бути як позитивним, так і негативним. Тобто, є формальна партійна система, яка складається з офіційно зареєстрованих політичних партій, а є реальна „воутингова” партійна система, яку утворює лише невелика кількість політичних партій, за які голосує електорат. Скажімо, з 127 політичних партій, які є сьогодні в Україні, за різними оцінками, до парламенту можуть потрапити десь 7 – 8 партій, в тому числі і в складі блоків. Тож реальна партійна система, яку знає та за яку голосує електорат, складає не понад 100 „паперових” партій, а до 10 справжніх партій, що майже в десять (!) разів менше номінальної кількості. Всі інші партії, за великим рахунком, баласт, який лише дезорієнтує виборців.Більшість українських партологів прогнозує істотне зменшення кількості політичних партій після виборів народних депутатів України та органів місцевого самоврядування в 2006 році. Це стане реальністю, якщо прохідний бар’єр до парламенту збільшити до 5 %, що дозволить поставити надійний заслон „карликовим” партіям та ефективно вирішити проблему структурування Верховної Ради та формування політично відповідальної більшості, яка б забезпечила законодавчу підтримку курсу Президента й унеможливила превалювання політичних інтриг над розробкою вкрай потрібних суспільству законів.

Хотілося б ще раз наголосити, що реформа виборчої системи істотно підвищує роль політичних партій у виборчому процесі та взагалі у політичному житті України, роблячи їх чи не єдиним дієвим суб’єктом української політики. Це в стратегічній довгостроковій перспективі дозволить подолати теперішню ситуацію, коли з великої кількості політичних партій лише деякі цілком відповідають загальновизнаним критеріям, що застосовуються до таких структур. Наприклад, кількість членів середньої політичної партії в Україні у 2 - 10 разів менша порівняно з середньою партією у країнах з розвинутою демократією, близьких до України за чисельністю населення (Франція, Італія, ФРН). Загальнонаціональні партії у цих країнах нараховують від 200 до 800 тисяч членів [3, с. 31]. Провідні політичні партії України, незважаючи на всі зусилля, які докладають їх функціонери в партійному будівництві, сьогодні ще далекі від можливості отримати більшість у парламенті та одноосібно вплинути на формування уряду.

Парламентські вибори 2006 року, з огляду на вище зазначені обставини, обіцяють стати епохальною подією в розвитку політичних партій та всієї партійної системи України.

Отже, можна зробити наступні висновки.

1. Політичні партії в сучасному розумінні остаточно сформувалися одночасно з еволюцією виборчого права в напрямі утвердження прямих, рівних, загальних виборів за умови таємного голосування.

2. Наприкінці ХХ століття політичні партії почали позбуватися традиційної класовості і звертатися не стільки до певних соціальних прошарків, скільки до всіх груп населення.

3. На зміну політичним партіям як суб’єктам політичної боротьби приходять невеликі групи професіоналів, що оперативно впливають на свідомість виборців, виникають партії нового типу – „технологічні” партії, або „електоральні машини”, діяльність яких ґрунтується переважно на маркетингових технологіях.