Нові соціально-інформаційні системи Франції

Виборчий процес 2002 року найкраще ілюструє політику близькості та мережеву логіку президента, яка враховувала поведінку суспільства в умовах підвищеної емоційної напруги. На цих виборах було 16 кандидатів, що свідчить про вибірковість ЗМІ по відношенню до кандидатів і помітно знижує ефективність їх дій та віддаляє їх від виборця, посилює невизначеність, конфліктність у поведінці суспільства. Основним опонентом Ж. Ширака виступав Ж.-М. Ле Пен. Однак він не мав значної суспільної підтримки, що дозволило б йому створити легітимну владу, а відтак М. Абеле називає вибори запланованими з визначеними „співмешканцями” – Ж. Шираком та Л. Жоспеном, тоді як Ж.-М. Ле Пен та інші виступають лише „статистами” [6].

Отже, головна мета виборчих перегонів – „відтінити” кандидатуру Ж. Ширака, який після 1995 року стабілізував рівень довіри на рівні 50 – 55 % опитаних, тоді як рівень „перспективи” Ж.-М. Ле Пена був завжди стабільним з тенденцією до зниження протягом 1995 – 2002 років.

Дані щодо партій також свідчать, що саме в період виборів президента 1995 року Національний фронт (НФ) і його лідер мали найвищу популярність (28 % опитаних), однак політична обстановка тоді була іншою – Ж. Ширакові та Об’єднанню на захист республіки (ОЗР) необхідно було виграти вибори у лівих. 2002 року Ж. Шираку необхідно було закріпити свої позиції в суспільстві, однак це мало відбуватися на тлі падіння популярності ОЗР (якщо 1996 року популярність партії сягала 56 % опитаних, то в листопаді 2002 не перевищувала 40 % при рівні абсентеїзму в другому турі парламентських виборів того ж року – 39,3 %). У свою чергу, кампанія, розгорнута лівими проти НФ, не мала суттєвого впливу на позиції Ж.-М. Ле Пена: у першому турі – 16,9 %, а в другому – 17,8 %.

Сукупність цих доказів дозволяє зробити висновок, що негативна кампанія могла бути ініційована президентськими силами з метою відвернути увагу електорату від міжпартійної боротьби та посилити увагу до Ж. Ширака [7; 8]. Перемога у першому турі дозволила Ж. Ширакові відмовитися від телевізійних дебатів із Ж.-М. Ле Пеном і здобути позицію „незаперечної моральної переваги”.

Серед технологій, що Ж. Ширак застосував для дестабілізації конкурентів, варто виокремити тактику вакцинації суспільної думки, контрпропаганди і складного інформаційного програмування суспільства в період, коли використання політичної реклами було заборонено законодавчо. Особливу роль у цьому зіграв Інтернет, на значення якого вказує програма попередніх заходів для забезпечення присутності Ж. Ширака в Мережі. Наприклад, на одному з етапів 2000 року виникає система переконання на відстані, що формується з кількох десятків цільових сторінок, а також проникнення он-лайн у більше, ніж 150 різних професійних організацій.

Головна мета – викликати хвилю позитивної інформації в Інтернеті для вербування членів партії, збільшення фондів, формування спілкування в реальному часі незалежно від відстані і часу [9]. Справа ускладнюється тим, що більшість користувачів є міським населенням з рівнем освіти вище середнього, тому цей електорат з більшою прихильністю ставиться до ліберальних та економічних дій урядових партій, а тих, хто активно цікавиться політикою, серед них обмаль. В сучасному політичному процесі, коли успіх може забезпечити перевага в 1 – 2 % голосів виборців, розробка он-лайн кампанії, націленої на ці 1 – 2 %, досить важлива. Варто врахувати також, що користувачі Інтернету – це не політичні симпатики і тим більше не політичні професіонали. В політичних партіях їх класифікують як „клієнтів”, забутих системою і традиційними ЗМІ [10].Отже, можна зробити попередній висновок: через масовість та відстеження діяльності лідерів думок у Мережі було створено самоорганізаційний процес позитивного образу президента Ж. Ширака. Звідси виникає поняття не просто користувача Інтернету, а „ініціатора мережевої кампанії” [11].

Ж. Ширак та СПБ [12] налаштовані на довгострокове використання Веб для комунікації і термінової мобілізації, прикладом чого є масове розсилання електронною поштою запрошень ставати членами партії. Це не суперечить національному законодавству, що дозволяє використовувати масові розсилання рекламних оголошень. Іншим елементом кампанії стає веб-сторінка президента, яку за законом не можна змінювати під час виборів. Тому основне навантаження лягає на формулювання веб-адреси та змістових характеристик, за якими сторінка Ж. Ширака є найдосконалішою.

Агентство „Пряма мобілізація” (Mobilisation Directe) здійснює операції прямого маркетингу і в Інтернеті для „ОЗР та її кандидатів”. Президентом цієї компанії, створеної 1984 року, є М. Ульріх, сенатор ОЗР від Парижа і радник Ж. Ширака. Це агентство є розробником 2002pourlafrance.com. Серед функцій сайту – критика уряду та агітація серед молоді. Крім того, сайт консультує за „пріоритетами п’ятиріччя 2002 – 2007 років” та обговорює найпекучіші теми кампанії Ж. Ширака (небезпека, соціальне забезпечення, модернізація політичного життя, реформа держави) [13]. Веб-сторінку було створено 5 грудня 2001 року [14]. Вона розглядається як „попередня мережева кампанія”, що дає кілька переваг: з початком реальної кампанії передвиборчий штаб зможе посилатися на вже існуючу інформаційну базу; досконале посилання; он-лайн домінування над основним конкурентом; збільшення числа адрес, отриманих із електронних листів у відповідь на інформаційні бюлетені (newsletter); контакти з пресою та спостерігачами.