Етнонаціональні відносини й національна політика

Етнонаціональні відносини — відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, національ­ними групами та їх державними утвореннями.

Ці відносини бувають трьох типів:

1) рівноправні;

2) відносини панування й підлеглості;

3) відносини, що передбачають знищення інших суб'єктів.

В етнонаціональних відносинах відображена сукупність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справляють економічні й політичні чинники, причому політичні частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовлено насамперед значенням держави як важливого чинника розвитку нації.

Життя засвідчує, що етнонаціональні відносини — це міцний сплав національного й політичного.

Головними проблемами в етнонаціональних відносинах є:- проблеми рівноправності й підлеглості;

- нерівності економічного й культурного розвитку;

- міжнаціональної ворожнечі;

- розбрату, недовіри й підозри на національному ґрунті.

Політичні аспекти етнонаціональних відносин проявляються у:

- рівноправності націй;

- співвідношенні національних та міжнаціональних інтересів;

- національному самовизначенні, виборі оптимального національно-державного устрою народів;

- підготовці та представництві національних кадрів у структурах влади;

- діяльності національних рухів, партій і громадсько-політичних організацій;

- діяльності міжнародних організацій по врегулюванню міжнаціональних конфліктів;

- взаємозв'язок між національними елітами;

- вільному розвитку національних культур та мов;

- формуванні політичної культури міжнаціонального спілкування, політичних традицій народів.

Щодо етнонаціональних відносин необхідно розрізняти два аспекти: загальноісторичний і конкретно-історичний. Так, відомо, що Жовтневі події 1917 p. сприяли вирішенню багатьох аспектів національного питання в Російській імперії. Однак висновок, що нібито в СРСР у 60-ті роки було повністю розв'язане національне питання, був передчасним. Об'єднання Німеччини також вважають остаточ­ним розв'язанням німецького національного питання. Таке твердження теж необґрунтоване з позицій загально-історичного розвитку, оскільки сутність національного питання полягає в тому, щоб нація не лише самовизначилась, а й дала можливість рівномірно й вільно розвиватися всім спільнотам. Саме в цьому розумінні національне питання існуватиме завжди, бо з точки зору діалектики не може бути повного й остаточного його розв'язання. Отже, національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що охоплює сукупність національних проблем на даному етапі розвитку країни. А конкретні обставини завжди вимагають від держави певної національної політики.