Етнонаціональні відносини й національна політика
- український — слов'янських і тюркських племен Київської Русі;
- завдяки змішанню слов'ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ.
Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим чинником його існування. Люди здавна були пов'язані природою, простором, який для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй починалося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія тощо.Якщо народи існували з давніх-давен, то нації викристалізувалися лише в XVII—XVIII ст. (німці стали нацією в XIX ст.). На відміну від народу, нація не є витвором природи, а народжується історично. Звісна річ, складно встановити, коли народ історично стає нацією. Процес переростання народу в націю — це повільна кристалізація національної свідомості, збереження свого етносу перед нищівними силами ззовні. Отже, нація формується з етносу.
Етнос — стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на певній території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.
Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території. Наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя. Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що належать до єдиної нації певної країни.
Згідно з даними перепису загальна кількість наявного населення України станом на 5 грудня 2001 року за уточненими даними Всеукраїнського перепису населення становила 48 млн. 457 тис. осіб, що на 3 млн. менше, аніж згідно з переписом 1989 року.
За результатами Всеукраїнського перепису населення кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб (46,3%), жінок – 26 млн. 16 тис. осіб (53,7%).
У національному складі населення України переважна більшість українців, чисельність яких становить 37541,7 тис. осіб, або 77,8% від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зросла на 0,3%, а їх питома вага серед жителів України – на 5,1 відсоткових пункта.
Друге місце за чисельністю посідали росіяни. Їх кількість порівняно з переписом 1989 року зменшилася на 26,6% і нараховувала на дату перепису 8334,1 тис. осіб. Питома вага росіян у загальній кількості населення зменшилась на 4,8 відсоткових пункти і складала 17,3%.
З часу перепису 1989 року в Україні істотно зросла кількість лише кримських татар, румунів, вірмен, грузинів та азербайджанців. Кількість вірмен, грузинів та азербайджанців різко зросла в областях Півдня і Сходу України. Кількість румунів зросла в місцевостях їх етнічного розселення.
Кількість українців, угорців, ромів (циган) і гагаузів фактично залишилася такою ж.
Тоді як зростання кількості кримських татар, вірмен, грузинів та азербайджанців пояснюється, насамперед, міграційними процесами, то зростання кількості румун пояснюється зміною національної самоідентифікації частини молдаван України, які почали вважати себе румунами.
Цим же чинником зумовлений і факт незмінності кількості тих, хто записався українцем під час перепису 2001 року у порівнянні з переписом 1989 року, попри те, що населення України за цей час зменшилося на 3 мільйони, і цілковито виключається, що цей процес зменшення населення не міг не заторкнути українців.
З огляду на те, що за останні десятиліття не було значних міграційних потоків, які б могли радикально зменшити кількість росіян в Україні, зменшення їхньої «переписної» кількості зумовлюється, насамперед, зміною самоідентифікації тих, кого під час перепису 1989 року записали етнічними росіянами.