Етнонаціональні відносини й національна політика

- громадські організації тощо.

Головна мета етнонаціональної політики – узгодження етнонаціональних стосунків, демократичне розв'язання міжнаціональних суперечностей і конфліктів.

Основні принципи етнонаціональної політики:

- демократизму;

- національної єдності;

- взаємоповаги та взаємодовір'я між націями;

- толерантності у стосунках різних національностей;

- поваги до національних традицій, звичаїв, віросповідань;

- самовизначення націй тощо.

Етнонаціональна політика в тій чи іншій державі має врахувати:

- географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування певної нації або народності, її національної державності;

- національний склад населення;

- співвідношення корінного і некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини певної нації з іншими етносами.

2. Соціально-етнічні спільності: народ, етнос, нація

При з'ясуванні сутності етнонаціональних відносин найчастіше вживають поняття, пов'язані з їхнім розвитком: «народ», «нація», «етнос». Нерідко їх трактують як синоніми, хоч вони мають істотні відмінності. Так, етнологічно «народ» і «нація» — ідентичні поняття, що визначають біологічне походження групи людей, але в соціально-політичному аспекті вони не є тотожними.

Народ — біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв'язками.

Схематично діалектику його формування можна змоделювати у такий спосіб:

- з сім'ї виросла родина,

- з родини — рід,

- рід перетворився на плем'я,

- плем'я — на народ.

Внаслідок тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що:

- французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців;