Розвиток етнополітичних концепцій і теорій у Німеччині ХVІІІ-п.ХІХ ст

Загалом, ці та інші ліберальні концепції І.Канта, які значно випередили свій час, були величезним внеском у розвиток світової етнополітичної думки і цілком природно перетворились на вселюдську цінність.

Отже, мав рацію сучасний англійський філософ і етнополітолог Е.Геллнер, зазначаючи, що "Кант, поза всякий сумнів, належить до прометеївської течії в європейській думці...

Етнополітичні концепції Й.-Г.Гердера

Помітний внесок у формування етнополітичних концепцій і теорій зробив філософ Йоган Готфрід Гердер (1744-1803 pp.). Він був учнем, а деякий час і другом І.Канта та автором багатьох праць, які пізніше вийшли у тридцяти тритомному виданні. И.-Г.Гердер вважається засновником першої історичної теорії мови, яку він виклав у своїх досить відомих працях "Про походження мови" (1772 р.) та "Ідеї до філософії історії людства 1784-1791 pp.). У цих же працях він запропонував ідею належності кожної людини до якоїсь групи (етнічної, релігійної, соціальної, професійної тощо). Найбільш природною серед усіх груп і найпривабливішою для будь-якої особи, на думку німецького вченого, є етнічна група, народ або нація. Згідно із Гердером, кожна з цих груп має народний дух (Volksgeist), тобто спосіб життя, почувань і поведінки, котрі цінуються понад усе лише тому, що вони є "своїми власними". Слід відзначити, що з цього часу ідея належності людини до етнічної групи та/чи нації стала однією з найважливіших складових етнічної та національної парадигм.

Особливої уваги, на погляд автора, заслуговують думки Гердера про різноманітність і рівноправність культур, про цінність й значимість кожної з них, про можливість та потребу їх мирного співіснування. Він був одним із перших, хто поставив питання про культурне самовизначення народів, хто побачив негативні наслідки руйнування чи нівелювання культурних відмінностей, поширення універсалістських і космополітичних ідей, особливо в їх спотвореному та гіпертрофованому вигляді. Він засуджував походи А.Македонського, Цезаря, К.Великого та інших завойовників, оскільки вони руйнували й нищили самобутні культури поневолених народів. Він заперечував імперську форму державного устрою, яка перешкоджала збереженню і вільному розвиткові культур, включених до неї народів. Мав рацію професор Оксфордського університету, автор відомої на Заході праці "Доба Просвітництва" Ісайя Берлін, який охарактеризував Гердера як "пророка різноманітності". Більше того, на думку автора, є підстави вважати, що Гердер започаткував розробку ідеї, яка пізніше, вже у XX ст., була покладена в основу поширеної сьогодні концепції багатокультурності.

Чимало уваги присвятив Гердер подальшій розробці концепцій нації та національної держави. Головною визначальною рисою нації, на думку вченого, була мова, оскільки саме в ній "сконцентровано розум даного народу та його характер". Іншими рисами нації він вважав спільність етнічного походження та території. "Найбільш природною державою є держава, яка складається з одного народу з єдиним національним характером... Народ - це природне утворення, подібне родині, тільки значно обширніше", - писав він в "Ідеях до філософії історії людства".

У цій же роботі він висунув і обґрунтував концепцію "природних кордонів". Згідно із цією концепцією, кордони держави мають співпадати із т. зв. "етнічними кордонами", тобто охоплювати територію, заселену представниками "своєї нації"'. Не дивно, що Кант, будучи справжнім лібералом, одним із перших побачив у цій роботі ірраціональний романтизм і піддав його критиці, за що нажив собі в особі Гердера довічного опонента. Щодо сучасних західних етнологів та етнополітологів, то більшість із них слушно вважають його одним із засновників модної сьогодні на Заході "етнічноїтеорії нації".

"Німецький вчений, - пише американський етнолог П.Уайт, маючи на увазі Гердера, - несе найбільшу відповідальність за популяризацію етнічної концепції національності (нації)".Слід також відзначити, що Гердер у роботі "Про походження мови" вперше ввів у науковий обіг термін "націоналізм. Це дало підстави деяким сучасним західним фахівцям охарактеризувати згадану працю "основною роботою про націоналізм" того часу; а його самого - засновником німецького націоналізму, вченим, який "підкреслював більш етнічні, ніж демократичні аспекти націоналізму". Тут варто враховувати/що зазначена робота готувалась до друку майже за двадцять років до Великої Французької революції і націоналізм Гердера був досучасного типу. Природно, що німецький мислитель радісно вітав Французьку революцію, її гасла й перші кроки, всіляко підкреслював її історичне значення. Однак, він не сприйняв якобинської диктатури і гостро засудив наполеонівські війни.

У цілому, і це треба особливо підкреслити, етнополітичні ідеї Гердера не були консервативними й агресивними. Вони не містили в собі положень про зверхність того чи іншого народу або виключність і не сумісність їх культур. Його націоналізм був досучасного типу і не ніс політичного навантаження. Він лише підготував грунт для зародження сучасного етнонаціоналізму та культурницького націоналізму.