Розвиток етнополітичних концепцій і теорій у Німеччині ХVІІІ-п.ХІХ ст

Етнополітичні ідеї І.Канта

За переконанням автора, важливий внесок у розвиток етнополітичних ідей в епоху Просвітництва внесли німецькі мислителі, зокрема, І.Канх Й-Г. Гердер, Й-Г. Фіхте, Г.-В.-Ф.Гегель та багато інших, їх теоретичні погляди формувались під впливом трьох основних факторів. По-перше, особливостями внутрішнього життя Німеччини, яке характеризувалось політичною роздробленістю (відсутністю єдиної держави та існуванням багатьох карликових монархій), небезпекою втрати незалежності держави та частини її території, економічною відсталістю, етнічною строкатістю населення тощо. По-друге, уповільненою ходою процесу індустріалізації та запізнілим характером модернізації усіх сфер суспільного життя держави. По-третє, впливом Американської і особливо Французької революцій. Все це і обумовило певну непослідовність та внутрішню суперечливість творчого доробку представників німецького Просвітництва.

Одним із найбільш відомих серед них був німецький філософ і правознавець, ідеолог раннього лібералізму, професор Кенігсберзького (Калінінградського) університету Іммануїл Кант (1724-1804 pp.). Він був засновником німецької класичної філософії й автором багатьох соціальних та політичних теорій і концепцій, зокрема, про правову державу. Разом із тим, він вніс вагомий внесок у методологію суспільно-політичних наук та розвиток етнополітичної думки.

Заслуговує на увагу, зокрема, його вчення про місце і роль протиріч та антагонізмів у суспільно-політичному житті. Він одним із перших дав чітке визначення антагонізму і переконливо довів, що протиріччя й антагонізми є не перешкодою чи гальмом, як вважалось раніше, а рушійною силою суспільного розвитку. Важливо, що І.Кант розглядав причини й характер протиріч і антагонізмів на мікро- та макрорівнях, тобто між окремими особами, групами та народами й державами, а також висловлював чимало цікавих думок щодо їх "зняття", тобто подолання й запобігання сутичок.

Головними шляхами досягнення цієї благородної мети він вважав побудову правової держави, відмову від революційних дій, проведення своєчасних і поступових реформ, забезпечення людини й народів рівними правами, дотримання ними внутрішніх і міжнародних законів та ін.

Надзвичайно велике значення для розвитку етнополітичної думки мали роботи І.Канта з антропології. Саме його без перебільшення можна вважати одним із найпомітніших тогочасних антропологів, а працю "Антропологія з прагматичної точки зору" (1798 р.) - кращим для свого часу підручником з цієї поважної на Заході дисципліни. У цій фундаментальній праці, в основу якої були покладені його лекції з антропології, розглядається чимало питань теорії народу і нації'. Тут, зокрема, заслуговують на увагу термінологічний апарат та визначення, які дає І.Кант. "Під словом "народ", - писав він, - розуміють об'єднану в тій чи іншій місцевості безліч людей, оскільки вони становлять одне ціле. Ця безліч або частина її, яка з огляду на спільне походження визнає себе об'єднаною в одне громадянське ціле, називається нацією..."

У цій же праці дається ґрунтовний аналіз проблем національного характеру взагалі і, зокрема, таких народів, як англійський, італійський, німецький, французький та ін. Це свідчить про те, що І.Кант вніс свій внесок і у розвиток етнопсихологічної думки.

Надзвичайно актуальною сьогодні є висунута І.Кантом концепція світового союзу незалежних правових держав. Такий союз, на думку німецького мислителя, мав би виступати у ролі охоронця свободи й незалежності суверенних держав, захисником і гарантом вічного миру. Щоправда, свій омріяний союз І.Кант називав "державою народів" та "федерацією вільних держав". Однак, і це слід особливо підкреслити, йшлося не про світову республіку чи світову імперію, як вважали деякі дослідники теоретичної спадщини І.Канта, а про співтовариство, конфедерацію вільних і незалежних держав, яка могла б бути розпущена у будь-який час. Пропонуючи таку трактовку світового союзу І.Канта, автор виходить, перш за все, з його загальних етнополітичних поглядів. А вони полягали у тому, що німецький вчений в своїх працях однозначно й послідовно відстоював, з одного боку - ідею єдності роду людського а з іншого - принцип самовизначення і рівноправності народів. Окрім того, він рішуче засуджував ідею світового державного утворення та космополітичного устрою суспільства.

Досить оригінальною була ідея І.Канта про "право всесвітнього громадянства". Під ним малось на увазі, право будь-якої людини на відвідання, перебування й проживання у будь-якому куточку земної кулі, а також право на гостинність з боку місцевого уряду і народу. Однак, це право не поширювалось далі можливості пришельців встановлювати дружні стосунки з корінним населенням і виключало можливість його завоювання та експлуатації. І хоча при цьому І.Кант посилався на "право спільного володіння земною поверхнею", він не заперечував право кожного народу на власну територію.Обґрунтовуючи доцільність введення права всесвітнього громадянства, І.Кант слушно відзначав, що "тісне спілкування між народами землі розвинулось всюди настільки, що порушення права в одному місці відчувається у всіх інших". Показово, що німецький мислитель не протиставляв право всесвітнього громадянства праву державного громадянства і не заперечував останнє. Отже, йшлося не про космополітизм, а про пошуки нових форм співжиття народів і людей в умовах переходу до епохи національного існування.