Можливі наслідки вступу України до нато

• Виходячи з відпрацьованих технологій, Україна в жодному напрямку зовнішньої та внутрішньої політики неспроможна буде робити самостійні кроки. Виходячи з цього, НАТО завжди диктуватиме Україні свої умови в силу значних відмінностей у геополітичних інтересах. В інакшому разі її чекатиме сумний досвід Югославії12.

• Аналіз понятійного апарату, ідеологем, якими користується альянс у проведенні своєї військово-політичної експансії, свідчить, що завданням НАТО не виступає за збереження будь-якої національної держави. Наголос робиться на віртуальних цінностях, пов'язаних з правами людини, загальнолюдськими цінностями і т.ін., а державі відводиться другорядна роль.

• Якщо ж військова доктрина спонукає НАТО до певного роду дій на політичному полі України, то вони будуть застосовані. Основний сенс діяльності об'єднання знаходить своє вираження у розширенні життєвого простору, для чого реальна його активність проявляється лише у проведенні різноманітних навчань на території України.

• Зрозуміло, що навіть членство України в НАТО не забезпечує їй безпеки. Конфлікт Греції та Туреччини цьому підтвердження.

• Пріоритетні орієнтації України на інтеграцію в НАТО (ЄС) тощо повинні супроводжуватися широкою програмою заходів щодо всебічного входження в європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки для економічних інвестицій, але і для інвестицій культурних та інформаційних13.

• Коли Україна увійде в систему інфраструктурних зв'язків НАТО, що вже обіймає величезні території, то буде зламаний не лише державний апарат, а й внутрішня сутність українського народу, його духовність14.

ІІІ. Можлива альтернатива співробітництваЗазначені обставини засвідчують те, що спроби України вирішити проблему європейської інтеграції (у даному випадку в НАТО) на безальтернативній основі, як це пропонують деякі впливові політики, може призвести до непередбачуваних та некерованих наслідків для долі країни. В Україні, з огляду на попередній аналіз, ще мало підстав для утвердження справжньої політичної та економічної інтеграції в Європі, окрім переймання зовнішніх атрибутів, основаних на ідеологічно вивірених та маніпулятивних підходах. Та й самі європейські політичні та військово-політичні структури переживають нелегкі часи, тому й ця обставина повинна бути пересторогою від поспішних кроків. Сьогодні Україна стикається з небезпекою "стратегічної маргіналізації" та перетворення її в об'єкт зовнішньої політики інших країн.

Такий стан речей змушує керівництво обирати для тимчасового виживання одну з найслабкіших стратегій, що полягає у примітивному балансуванні між основними політичними векторами. Ця політика є пасивною (а не активною, наступальною, агресивною, варіативною), а отже, ресурс її обмежений. Зазначена невиразність негативно впливає й на українських громадян, порушує їхню самоідентифікацію, сприяє погіршенню самопочуття та розмиванню образу держави (особливо у молодого покоління), яка починає мислитися як непотрібний елемент у системі політичних інститутів.

Заявивши останнім часом про безальтернативність європейського вибору, ми тим самим ставимо розвиток країни у глухий кут, відкидаючи інші можливі варіанти. Зрозуміло, що заявлена позиція є демонстрацією "втечі" від Росії. Але ставка на одну з сторін, тобто у даному випадку на Захід, у політичному плані та з огляду на безпеку, веде до програшу в обох напрямках.

Потрібно усвідомити, що на одинадцятому році існування незалежної України на Заході не існує одностайного розуміння її місця та ролі в європейській системі безпеки після закінчення "холодної війни". Україна не є членом Західно-Європейського або Європейського Союзу і, як вважають західні аналітики, навряд чи приєднається до них у найближчому майбутньому. Разом з тим наша держава продовжує перебувати у значній економічній залежності від РФ. Економічний та політичний тиск Росії, з огляду на пасивну позицію України, призводитиме до обмеженого вибору конкретних рішень Україною, у тому числі й у сфері безпеки.

Тому намагання за всяку ціну увійти у військово-політичний простір Заходу з невідворотністю буде вступати в суперечність з таким зовнішньополітичним імперативом України, як збереження партнерських відносин з Росією. Вихід з такого становища повинен здійснюватися не лише зовнішньо-, але й внутрішньополітичними засобами. До того ж потрібно активніше використовувати такий потужний резерв, як геополітичне розташування України.