Можливі наслідки вступу України до нато

Олександр Чередниченко, кандидат психологічних наук, політолог, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, державний експерт, м. Київ

Стаття, яка пропонується читачам журналу, має дискусійний характер. Це викликано декількома моментами. По-перше, автор перераховує чинники позитивного та негативного аспектів входження України в НАТО, не зупиняючись на їх докладному аналізі. По-друге, шлях України "в Європу" через Росію, чи разом з Росією розглядається не тільки як альтернативний, але й як можливо основний, пріоритетний.

Ці обставини і надають статті дискусійного характеру, спонукають до поглибленого аналізу позитивів та негативів як вступу України до НАТО так і укладання з Росією і Білоруссю нового військового союзу.

Водночас, автор має оригінальну манеру викладу, безперечно компетентний у проблемі, яка розглядається, вільний від вузько політичних комплексів, що надає матеріалу цінності. Редакція сподівається на продовження дискусії, залучення до неї інших фахівців. З огляду на контроверсійність певних тез статті вона є добрим початком для дискусії.

У післявоєнні роки Захід вибудовував свою безпеку на основі принципу колективної оборони, який дістав своє остаточне завершення у роки "холодної війни". Але й досі у Західній Європі немає єдиного підходу до питання забезпечення західноєвропейської безпеки. Існує два традиційних напрямки - атлантисти (НАТО) та європеїсти (ЄС). Оскільки нас цікавить перший напрямок, то у нашому аналізі зосередимося на ньому.

На думку атлантистів, західноєвропейська безпека повинна вибудовуватися на засадах НАТО та її принципі колективної безпеки. До цієї групи відносять т.зв. англо-саксонські країни (США, Великобританія та Канада), Голандію та "альянс вікінгів" - Данію, Норвегію, Ісландію.

Атлантисти виступають за те, щоб не був розірваний трансатлантичний зв'язок між Західною Європою та Північною Америкою. Для них має велике значення участь США у європейських справах, а також американські гарантії, у т.ч. ядерні1. На початку 90-х років, коли розпався СРСР та Варшавський блок, в Європі з'явилися заклики до розпуску НАТО як такого, що виконав свою функцію. Але з появою концепції "нового атлантизму" альянс повинен був і надалі існувати й ставити перед собою завдання у відповідності з новим баченням того, що стосується загроз. До нових загроз були віднесені: розповсюдження зброї масового знищення, етнічні та релігійні конфлікти, тероризм тощо. Розмови про перетворення НАТО з військово-політичного блоку у політичний (для ведення миротворчих операцій), по суті, скінчилися трансформацією його у переважно військову організацію. Окрім того, передбачається посилення в НАТО ролі європейських країн шляхом включення якнайбільшого їх числа в систему європейської безпеки.

Здавалося б, що це може бути вигідним для України. Але глибші дослідження виявляють, що поставлені питання значно переважають відповіді на них. Цим обумовлюється пересторога щодо забезпечення європейської безпеки, у тому числі й України. У представленому аналізі ми намагалися об'єктивно підійти до цієї проблеми, подавши основні варіанти її вирішення. У процесі їхнього співставлення можна знайти відповідь, наскільки входження в євроатлантичну структуру нам необхідне.

І. Позитивний аспект входження України в НАТО

А) Відносно жорсткий варіант співробітництва

• Входження (повернення) України в західну цивілізацію через військово-політичні організації помітно вплине на всю геополітичну структуру світу і перетворить державу з об'єкта політичного процесу на її суб'єкт.

• Вступ України до альянсу, з політичного погляду, є важливим для демонстрації того, що вона виступає активним членом будівництва європейської архітектури безпеки, а не пасивним спостерігачем подій, що відбуваються в Європі та загалом у світі.

• Співробітництво України з НАТО в галузі оборони та безпеки може стати важливим компонентом будь-якої стратегії, покликаної зміцнити її незалежність, оскільки регіональна безпека країн Центральної Європи, на думку ряду аналітиків, повинна починатися саме з країн, які географічно розташовані на східних кордонах Європи2.