Якісні характеристики політико-семантичного простору сучасного українського суспільства
Простір поблизу таких "вузлів" відтак викривлюється і спотворюється, утрачає рівномірність і поступовість. Через це традиційне соціологічне опитування часто не в змозі дати чітку картину стану масової або групової свідомості. У таких дискретних зняттях інформації втрачаються нескінченно численні зв'язки й переходи між суб'єктивно значущими проблемами та ідеями, не фіксується або фіксується дуже приблизно їх різна питома вага в суб'єктивному просторі свідомості. Потрібними відтак стають більш тонкі методи наукового проникнення в суть досліджуваних явищ.
Що більшою є суб'єктивна значущість певної ідеї для індивідуальної, групової чи масової політичної свідомості, то сильніше викривлюється навколо неї політико-семантичний простір. Один із найпоказовіших прикладів у сьогоднішньому політичному житті — ідея (проблема) патріотизму-націоналізму. Що виразніше домінує відповідна категорія ("ненька Україна", "матушка Россия") і пов'язані з нею світоглядні постави, то більшою мірою всі інші політичні та навколополітичні проблеми розв'язуються через призму ставлень і позицій саме з приводу цього питання.
Категоріальні "вузли" і зв'язки між ними утворюють певний "кістяк", "каркас" семантичного простору. Цей каркас є відносно жорстким, сталим, стійким. Але не вічним. Цілком очевидно, що його структура зазнає більш або менш швидких змін. Значення одних елементів поступово посилюється, зростає. Роль інших, навпаки, зменшується.
Очевидно, є сенс і можливість вичленувати деякі універсальні, загальні, спільні "для всіх часів і народів" проблеми, які в людському суспільстві неминуче набувають політичного змісту. До них, мабуть, насамперед належать ті, що пов'язані зі здобуттям "хліба насущного", з досягненням особистої та групової безпеки, наявністю авторитетів, яким можна і треба підпорядковуватись. Ця проблема, однак, виходить за межі завдань нашого дослідження.
Описувані "категоріальні вузли" великою мірою зумовлюють алґоритми ідейно-політичної диференціацї суспільства. Поділ громадян на верстви, що розрізняються своїми ідеологічними та політичними орієнтаціями, відбувається насамперед на підставі різного ставлення до вузлових політичних проблем. При цьому, однак, за певних умов вирішальне навантаження може припадати не обов'язково на проблеми справді визначальні, а й на менш істотні, не варті, так би мовити, значної суспільної уваги. Часто ж такими можуть ставати проблеми й ідеї ніби штучно створені, заакцентовані, суто символічні (прапор, мова тощо), але обов'язково такі, що легко впізнаються й ідентифіковуються основною масою громадян. При цьому вони "приєднують" до себе, зорієнтовують на себе інші питання, позиції, світоглядні або близькі до таких настанови.
Проведений статистичний аналіз результатів усеукраїнських референдумів та президентських виборів 1991 і 1994 рр. привів до висновку, що порівняно більший вплив на вибір громадян справляли чинники, пов'язані зі ставленням до незалежності та відносин із Росією (тобто такі, що легше диференціювалися масовою свідомістю), ніж ті, які зачіпали проблеми ідеологічного та економічного реформування суспільства.
Сукупність вузлових політичних проблем стає основою, схемою для формування багатопартійної системи. Спільні погляди громадян на ті чи ті політичні проблеми (якщо абстрагуватися від обставин несвітоглядного характеру) є передумовою їх гуртування, об'єднання в політичні партії.Система партій великою мірою відображає структуру політико-семантичного простору суспільства. В отриманій нами моделі навколо позицій, утворених активістами певних політичних партій, об'єднуються більш або менш численні групи населення, які виразнішо тяжіють до тієї чи тієї партії. Зафіксована 1994 р. відсутність найбільш "народної" лівоцентристської партії частково пояснювалася наявністю на той час психологічно та політично близької до народу потужної "партії влади", яка й задовольняла відповідні суспільні потреби. Дрейф деяких лівих і центристських партій у бік лівого центру, що спостерігався пізніше і триває дотепер, свідчить вочевидь про більш або менш усвідомлені прагнення партійців здобути якнайширшу соціальну базу.
Водночас не випадково в Україні практично немає партій, які б займали в політико-семантичному просторі реформаторсько-проросійські або антиреформаторсько-патріотичні позиції. Причина цього полягає насамперед у тому, що такі погляди є мало поширеними в суспільстві і тому суспільна потреба появи відповідних партій порівняно невелика, хоча, як зазначалося раніше, спостерігаються ознаки повільного наростання відповідних, поки що досить марґінальних настроїв (див. 1.2).
Масова політична свідомість і поведінка — явище винятково складне, багаторівневе й багатопланове, яке навряд чи можна принципово підпорядкувати постійному цілеспрямованому керуванню. У масовій політичній свідомості поєднуються і взаємодіють, взаємозумовлюються і протистоять одна одній дві складові, дві сторони, дві її сутності — власне політична свідомість (у вузькому розумінні, або політичне свідоме) і політичне несвідоме (див. 1.2). Останнє існує остільки, оскільки взагалі існує несвідома психіка — індивідуальна і колективна, масова — та оскільки вона виявляється залученою, утягненою до політичного життя.