Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення

У концепцiї Блюмера детермiнуюче значення надається свiдомостi людини, а не культурним чинникам, якi складаються незалежно вiд неї [62]. А за Ґоффманом поведiнка людей формується їхнiм бажанням залишити вiдповiдне враження в тих, кого вони вважають за важливих для себе. Вiн фокусує увагу на засобах, за допомогою яких соцiальнi дiячі манiпулюють символами та жестами для справляння вiдповiдного враження на iнших [63]. Ще й досi прикладнi дослiдження в рамках символiчного iнтеракцiонiзму зберiгають свою актуальнiсть при дослiдженнi колективних форм поведiнки та соцiальної свiдомостi.

Тема соцiальної структури та її впливу на соцiальну поведiнку була основною в теоретизуваннi представникiв структурного функцiоналiзму. Уведення ними таких нових понять, як функцiя та дисфункцiя, явна та латентна функцiя, порядок і конфлiкт (як соцiальних процесiв, що можуть виступати iнструментом формування, стандартизацiї та пiдтримання соцiальної структури), збагатило метод соціального пізнання за рахунок бiльш глибокого аналiзу емпiричних фактiв. Але радикального внеску в розумiння системних факторiв, якi визначають полiтичну, економiчну, культурну поведiнку людей у даному суспiльствi, цi теорiї не зробили [31; 44].

Дальше від них пiшли представники структуралiзму, якi подарували свiтовi якiсно новий погляд на його сутнiснi таємницi. Погляд на суспiльство, соцiум як явище, незалежне вiд особистостi, її дiяльностi та поведiнки, детермiноване внутрiшньою структурою, яка й визначає "поверхневi" явища, відкрив нову свiтоглядну парадигму. Тут, коли йдеться про структуру соцiуму, передусім маються на увазi глибиннi, внутрiшньо неявнi моделi свiту. Лiдерами структуралiстського методу були й залишаються французькi дослiдники К.Левi-Строс (в антропологiї), Л.Альтюссер (у соцiальній теорiї та фiлософiї), Ж.Лакан (у психоаналiзі), М.Фуко (в iсторiї iдей), Ж.Деррiда (у фiлософiї) та iн.Окремо треба зупинитися на поглядах видатного швейцарського психiатра і психолога К. Юнґа, а також теоретика Франкфуртської школи Ю.Габермаса, якi якiсно змiнили сучаснi уявлення про витоки i чинники "соцiальної характерологiї" (Ґ.Шпет), "народного духу" (Г.Штейнталь i М.Лацарус), "тотального людського феномена" (Е.Дюркгейм, К.Левi-Строс, М.Фуко), "психiчного складу", "нацiонального характеру", "менталiтету" та iнших понять, які вiддзеркалюють таємничiсть i силу глибинних психiчних реґуляторiв життя суспiльства.

Цю можливiсть їм надали як природничi науки, проґрес яких на початку ХХ ст. досяг свого iсторичного апогею, так i власнi емпiричнi та теоретичнi дослiдження на основi нагромадженого наукового досвiду. Суспiльство розглядається не як сума iндивiдiв, а як певна iнтеґрована цiлiснiсть, система, що має як спiльнi з iндивiдом, так i специфiчнi тiльки для цiлiсностi ознаки i властивостi. Останнi формуються в процесi iсторико-культурного розвитку, закрiплюються в рiзноманiтних формах i символах та несвiдомо впливають на iндивiдуальну і колективну поведiнку людей.

З моменту виходу у свiт 1900 р. "Тлумачення сновидiнь" З.Фрейда уявлення про особистiсне несвiдоме зробилося вихiдним у глибинно-психологiчному розумiннi багатьох явищ життя. У суспiльствах західного типу поняття несвiдомого вже в 20-тi роки викликало дедалі зростаючий iнтерес полiтикiв, якi намагалися його використовувати з метою розв'язання малих i великих, внутрiшнiх i зовнiшнiх соцiальних конфлiктiв.

У 30-тi роки з'явилися першi праці К.Юнґа, присвяченi "колективному несвiдомому" та його "архетипам", а також роботи з типологiї психiчних функцiй. У цих працях розглядалася як природа психiчного, так i вплив архетипiчних енерґiй на людську психологiю, свiдомiсть і поведiнку. На великiй емпiричнiй і теоретичнiй базi Юнґ "проявив" те, про що лише здогадувалися соцiологи та соцiальнi психологи, коли задовго до нього говорили про глибиннi структури соцiуму. Вiн довiв, що колективнi психiчнi сили не можна осмислити i зрозумiти безпосередньо, що спочатку потрiбно осягнути розумом тi архетипiчнi енерґiї, якi є мотивацiйним ядром динамiки соцiуму, глибинною причиною iндивiдуальної або колективної поведiнки. У кожному соцiумi — своє колективне пiдсвiдоме i своє історико-культурне тлумачення унiверсальних архетипiв, що вiдбивається в способi життя та мислення людей. Полiтики, якi не бажають цього зрозумiти i не враховують глибинних пiдвалин буття свого суспiльства, приреченi прискорювати процес змiни елiт навiть собi на шкоду.

Але Юнґ усіляко протестував і проти розчинення індивіда в колективному несвідомому чи в рамках будь-якої колективності. У зв’язку з цим він наголосив на великій небезпеці абсолютної держави, абсолютного державного життєтворення в суспільстві, де людина може втратити самоконтроль, моральність, порядність і врешті-решт — індивідуальність. Багато думок Юнґа присвячено проблемі масовізації суспільства та формування нового типу людини — людини масової.

Юнґiвська теорiя колективного несвiдомого, а також його аналiтична психологiя загалом і досi не сприйнята в належному обсязi в українському суспiльствi, зокрема стосовно наукового осмислення полiтичних явищ, хоча саме в кризовi перiоди iсторiї глибиннi юнґiвськi феномени "оживають" i "правлять" свiтом людей.