Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення

Історичний ракурс

Феномен масової свiдомостi вивчався протягом багатьох століть i в рамках рiзноманiтних свiтоглядних парадигм: еволюцiйно-органiчної (О.Конт, Г.Спенсер), соцiал-дарвiнiстської (Л.Гумплович, А.Смолл, У.Семнер), позитивiстської (соцiологiзм або соціальний реалiзм Е.Дюркгейма), антипозитивiстської (нiмецька соцiологiчна школа: Ф.Тьоннiс, Г.Зiммель), об'єктивiстської (загальна теорiя дiї Т.Парсонса, структурний функцiоналiзм Р.Мертона, теорiї конфлiкту Л.Козера, Р.Дарендорфа, Дж.Рекса, теорiї обмiну Дж.Гоманса, П.Блау), суб'єктивiстської (символiчний iнтеракцiонiзм Дж.Мiда, Г.Блюмера, Е.Ґоффмана, феноменологiя Е.Гуссерля, А.Шюца, П.Берґера i Т.Лукмана, Г.Ґарфiнкеля) тощо.

Кожного представника цiєї багатої iнтелектуальної плеяди тiльки з великою часткою умовності може бути вiднесено саме до такої, а не iнакшої пiзнавальної парадигми. Просто так зручнiше iсторикам психологiї та соціології. У теорiях вищезгаданих учених можна знайти багато суперечностей, якi виникають саме тому, що їхня свiдомiсть декларує один логiчно вивiрений погляд, а iнтуїцiя, пiдсвiдоме, чуття вченого у процесi аналiзу завжди виводять на значно ширшi i плідніші позицiї. Але ж довiряти своїй iнтуїцiї вченi стали значно пiзнiше, коли, по-перше, природничi науки досягли бiльш високого рiвня розвитку, тим самим надавши простiр асоцiацiям та аналогiям представників iнших, спорiднених дисциплiн, i, по-друге, нагромадився iсторичний культурно рiзноманiтний матерiал, який дав змогу порiвнювати, а значить розширювати свої уявлення про тi чи тi соцiальнi явища.

Психологiчна свiтоглядна парадигма теж не нова. Вона виникла як опозиція натуралiзмові в надрах самої еволюцiйно-органiчної парадигми. Спроби пояснювати соцiальнi явища психологiчними чинниками i використовувати психологiю для пiзнання соцiєтальних процесiв здiйснювалися вже О.Контом i Г.Спенсером, а А.Смолл i У.Семнер звернули увагу на ту обставину, що соцiальна взаємодiя людей породжує такi специфiчнi форми колективної свiдомостi, як звичаї, традицiї. Саме з констатування колективних, а не iндивiдуальних феноменiв психiчного почала складатися психологiчна парадигма в гуманiтарних науках.

За найвидатнішого представника психологiчного напряму в західнiй соцiологiї вважається Ґ.Тард — французький соцiолог, засновник соцiальної психологiї як науки. Тард дослiджував проблеми громадської думки, психологiї натовпу, механiзми психоло¬гiчного наслiдування. Він уважав, що саме наслiдування є голов¬ним механiзмом соцiальної поведiнки. Суспiльство — це наслiдування, а наслiдування — це рід навiювання. Окремi видатнi люди створюють щось нове, а всi iншi, тобто маси, це нове наслiдують і закрiплюють. Соціальнi конфлiкти пояснюються Тардом рiзними напрямами наслiдування. Загальнi закони соцiологiї охоплюють три найважливiшi соцiальнi процеси: адаптацiю, повторення, опозицiю. Наслiдування, за Тардом, iде вiд внутрiшнього до зовнiшнього i вiд вищого до нижчого. Велику увагу Тард придiляв вивченню "психологiї натовпу". На його думку, будь-який натовп може бути описано за такими параметрами: iррацiональнiсть, почуття, вiра, дiя, нелогiчнiсть, нездатнiсть сприймати критику на свою адресу, вiдсутнiсть здатностi до мислення, тобто вiдсутнiсть людини з ознаками iндивiдуальностi [51]. У 80 — 90-х роках минулого столiття дослiдження феномена натовпу було однiєю з центральних проблем, якою займалися також спiввiтчизник Тарда Г.Лебон, iталiєць С.Сiґеле, росiянин М.Михайловський та iн.

Ґ.Лебон прогнозував наступ "ери мас", тобто ери натовпiв, i наступний за цим крах цивiлiзацiї. За Лебоном, унаслiдок промислової революцiї, зростання мiст i поширення засобiв масової комунiкацiї сучасне життя дедалі бiльше визначатиметься поведiнкою натовпу, який завжди є слiпою руйнiвною силою. Адже в натовпi iндивiди втрачають почуття вiдповiдальностi i опиняються пiд владою iррацiональних чуттiв, догматизму, нетерпимостi, всемогутностi, бо ними керує закон "духовної єдностi натовпу". Лебон уважав, що вирiшальну роль у соцiальних процесах відіграє не розум, а емоцiї. Вiн виступав проти iдеї соцiальної рiвностi та демократiї, доводив, що всi досягнення цивiлiзацiї є результатом дiяльностi елiт. Революцiю Лебон розцiнював як демонстрацiю масової iстерiї [28].

Психологiчну iнтерпретацiю суспiльного життя визнавали первинною також американцi Л.Уорд та Ф. Ґiддiнґс. Як i Лебон, Уорд уважав почуття, а не розум за найголовнiшого рушiя соцiального розвитку. Усi великi змiни в iсторiї випереджаються та супроводжуються насамперед сильними почуттями. Саме тi люди, почуття яких були найсильнiшими, чинили великий вплив на спосiб життя i характер суспiльства. Уорд уважав, що чистого iнтелекту завжди бракує, щоб зрушити з мiсця соцiальну бiльшiсть. Відтак головною метою соцiального аналiзу повинна стати суть психологiчних мотивiв, якi приводять суспiльство в рух [54].Визнання первинностi колективних форм психiчного бачимо у Ф. Ґiддiнґса. Вихiдним принципом i первинним елементом його вчення виступає поняття "колективна свiдомiсть роду". Саме "свiдомiсть роду", за Ґiддiнґсом, є первинним соцiальним фактом, i вона завжди бiльша за будь-яку iндивiдуальну свiдомiсть. Соцiальний розум продукує в громадську думку i традицiї, колективнi настрої i бажання, соцiальнi оцiнки й цiнностi. Справжнiм об'єднанням, асоцiацiєю є психічний процес, у якому центральну роль виконує взаємодiя мiж iндивiдами. За головні чинники соцiальної iнтеґрацiї Ґiддiнґс уважає наслiдування i симпатiю. На його думку, суспiльство прагне до "етичного типу" як найбiльш високої та мiцної форми соцiальної органiзацiї [8].