Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення

У цей самий час в Iталiї створював свою соцiологiчну концепцiю В.Парето — ще один вiдомий представник психологiчного напряму в iнтерпретацiї проблем соцiальної динамiки суспiльства. Головною вартiстю його концепцiї є її широкий антропологiчний пiдхiд до структури суспiльства та суспiльної динамiки. На вiдмiну вiд багатьох представникiв психологiчного напряму, якi вибудовували свої теорiї на основi спекулятивного методу, на iдеях так званого суб'єктивного духу, Парето створив логiко-експериментальний метод дослідження, який базується на фактах зовнiшнього свiту та їх закономiрних повтореннях. Iталiйський учений наполягав, що пiзнання дiйсної поведiнки людей може виконати тiльки синтетична наука, якiй у плані вивчення пiдвладнi будь-якi факти дiйсностi, якщо тiльки вони спроможнi довести — безпосередньо чи опосередковано — деяку реґулярнiсть. Як i багато його попередникiв, Парето вважав, що саме почуття людей — це найважливіший елемент соцiального життя й поведiнки i саме ними повинна займатися соцiологiя. У центрi уваги Парето — дiї "людських молекул", велике розмаїття яких вiн намагався впорядкувати й систематизувати. Людську поведiнку вчений подiляв на два типи: логiчну, тобто таку, що використовує адекватнi засоби для досягнення поставленої мети, i нелогiчну — таку, якою керує не рацiональне знання про факти i зв'язок мiж ними, а вiра, що тримається на почуттях та iнстинктах людей.

Звернення до почуттiв, iнстинктiв, пiдсвiдомостi не є чимось новим для науки того часу. Адже досить згадати iм'я З.Фрейда, у працях якого почуття та iнстинкти було фундаментально проаналiзовано як глибиннi першоджерела людської природи ще до теорiї Парето. Але Парето вони цiкавили не самi по собi, а у зв'язку з тим, що саме вони здатнi порушувати процеси логiчного мислення як на iндивiдному рiвнi, так i на рiвнi соцiуму. На думку Парето, у загальнiй структурi соцiальної дiї людей нелогiчна поведiнка посідає панівне становище. Це означає, що в суспiльствi домiнує не рацiональна, а iррацiональна мотивацiя людських учинкiв. Логiчнi дiї, рацiональна мотивацiя поширені в суспiльствi недостатньо для того, щоб відігравати визначальну роль у суспiльному розвитку. Таке спiввiдношення логiчних i нелогiчних дiй не є випадковим для людського суспiльства. Воно є родовим для членiв соцiуму. Але вони не визнають цього факту, i тому буденна свiдомiсть у соцiумі, як правило, перевантажена рiзними "рацiоналiзацiями" нерацiональної поведiнки. Головним у структурi логiчної поведiнки є логiчне мiркування, а в структурi нелогiчної поведiнки — певний психiчний стан.

Разом із тим, за Парето, суспiльство є не хаосом нелогiчних дiй, не їхньою сумою, а системою, яка прагне до рiвноваги. Соцiальна свiдомiсть i поведiнка залежать вiд певної структури суспiльства, постiйними елементами якої є "резидуї" (вiд хiмiчного термiна residue — осад, тверда речовина, матеріал), тобто константне утворення, базис суспiльства; "деривацiї" (лiнгв.: утворення похідних слiв), тобто нестабiльнi елементи, якi є похiдними вiд базисних якостей соцiуму; "деривати" як результат узаємодiї базисного i похiдного елементiв. Усi цi окремi частини утворюють антропологiчну реальнiсть, яка є автономною щодо соцiальної системи i незалежною вiд її впливiв. Резидуї становлять основу цiєї автономностi, антропологiчну психiчну основу соцiуму, на якiй надбудовується друга важлива його частина — iдеологiчнi теорiї, доктрини, вiрування тощо (деривацiї). Але недооцiнювати останнiх не можна. Людям притаманна схильнiсть до вироблення iдеологiчних "рацiоналiзацiй" майже всього. До деривацiй Парето вiдносить також мiфи, леґенди, казки, полiтичнi програми, гасла, рiзного роду соцiальнi, етичнi, теологiчнi теорiї, доктрини i т.п., якi аж нiяк не пов'язанi з об'єктивною логiкою, а виконують роль псевдологiчного обґрунтування iррацiональних резидуїв. Будучи засобом приховування iстинних мотивiв людської поведiнки, деривацiї неприступні для сприймання рацiональної критики та наукової арґументацiї.Парето вважає, що рiзнi класи деривацiй вiдповiдають рiзним iсторичним умовам, а в певних межах також і певним класам резидуїв. У цьому зв'язку iдеологи й полiтики мають вельми обмежену свободу дiй. Домiнуюча в соцiальних науках i полiтицi вiра у всесильнiсть iдеологiї в суспiльствi вiдповiдає дiйсностi тiльки тодi, коли є збіг резидуїв i деривацiй. Мистецтво полiтики полягає в тому, щоб вивчити сутнiсть резидуїв i враховувати її, а не в тому, щоб її змiнити [44].

За хрещеного батька сучасних психологiчних теорiй iнтеракцiй можна вважати американця Ч.Кулi. На його думку, первинними фактами суспiльства є уявлення, якi люди мають одне про одного, а особистiсть — це сума психiчних реакцiй людини на думки оточуючих його людей. Суспiльство складається зі взаємних психiчних реакцiй людей, а найбiльше значення для розумiння соцiальної динамiки мають мiжiндивiдуальнi стосунки, якi складаються в первинних групах. Первинна група — це фундаментальне поняття, яке надалі дуже поширилося в соцiологiї та соцiальнiй психологiї. Саме первиннi групи, за Кулi, є позаiсторичним, унiверсальним утворенням, яке становить головний базис того, що є спiльним у людськiй природi та людських iдеалах [26].

Фундаментальнi теоретичнi розробки в рамках символiчного iнтеракцiонiзму належать Дж.Мiдові, Г.Блюмерові, Е.Ґоффманові. Вони здійснили масштабнi дослiдження масової поведiнки у громадських мiсцях, чуток, панiки, механiзмiв поведiнки натовпу i великих груп людей.

Дж.Мiд та його послiдовники привнесли новий пiдхiд до аналiзу соцiальних i полiтичних процесiв у суспiльствi. Бiльшiсть соціологів, починаючи з Конта, виходили з того, що люди живуть i дiють у свiтi наперед iснуючих об'єктiв, а їхня поведiнка — лише реакцiя на цi об'єкти. Iнтеракцiонiсти обстоюють iншу позицiю, згiдно з якою саме спільне життя людей постає умовою розвитку свiдомостi, розуму, виникнення свiту об'єктiв, особистостей та певної людської поведiнки. Так, наприклад, соцiальнi iнститути формуються як результат певного "колективного порядку", який, своєю чергою, складається в процесi сприймання "узагальненого iншого", тобто тих поглядiв, що їх ми тримаємо в собi вiдносно iнших. Соцiальний свiт виникає в ходi мiжiндивiдуальних контактiв, i лише крiзь практику проходить шлях розвитку соцiального органiзму та його функцiй. Але так само, як i багато попереднiх авторiв, Мiд визнає iснування надiндивiдуальних базисних факторiв соцiальної динамiки. У нього це — символи та символiзацiя, символiчна система взагалi (як основний її компонент розглядається, наприклад, мова). Саме через культурно-iсторичну символiку соцiуму виникає стихiйнiсть iндивiдуальних дiй. Вплив соціалiзацiї розглядався Мiдом у його теорiї гри, де вiн намагався проаналiзувати iнтеґральнi механiзми поєднання iндивiдуальної стихійностi i колективного порядку. Прийняття членами суспiльства правил даної гри i є розумiнням "узагальненого iншого", з огляду на яке здiйснюється iндивiдуальна поведiнка [32].