Вчення Конфуція

Вступ

Сьогодні в усьому світі навряд чи знайдеться людина, що не чула про конфуціанство і його знаменитого засновника Конфуція (551-479 р. до н.е.), ім'я якого в китайській вимові звучить як Кун-цзи чи Кун-фуцзи (Мудрець Кун). У древніх книгах його часом називають просто Вчителем, і читачеві відразу стає зрозуміло, що мова йде про великого наставника, який є моральним ідеалом мільйонів людей. На висловлення Конфуція посилаються філософи, політики, вчені усього світу. Фрази його сьогодні можна почути навіть від малограмотного китайського селянина.

За конфуціанськими принципами у даний час живе не тільки Китай, але і деякі країни Східної і Південно-Східної Азії: Японія, Корея, В'єтнам, Сінгапур; причому принципи ці настільки органічно ввійшли в плоть їхньої національної культури, що люди часто самі не помічають, що говорять словами Конфуція.

1. Чому вчення про державу Конфуція носить консервативний характер?

Конфуцій народився і велику частину життя прожив у царстві Лу. Внутрішньополітична ситуація в ньому була складною. Правитель царства був номінальною фігурою, реальна влада знаходилася в руках одного впливового клану. Не кращими були обставини у всьому Китаї. Єдиної країни не було. Завойована наприкінці XІІ ст. до н. е. гуннським плем'ям чжоу, країна розпалася на кілька великих царств і князівств, що знаходилися в стані міжусобних воєн, що не припинялись. Чжоуський правитель (Ван), що вважався сином неба, формально мав мандат на вищу владу в Китаї, але фактично остання не поширювалася за межі його домену. Постійні війни між царствами і князівствами, інтриги в боротьбі за владу, важке життя простих людей - городян і сільських жителів - істотно підривали ту цивілізованість, культуру (вень), що була створена китайцями (хуаса) протягом багатьох століть і відрізняла їх від варварів [5.

Тому все навчання Конфуція пронизано спогадами про золоті древні часи, коли государ-правитель, який визнавався народом як найбільш доброчесна і мудра людина, мав звичай обирати собі в спадкоємці самого доброчесного і мудрого зі своїх підлеглих. Все, про що писав і чому учив Конфуцій, спиралося на мудрість древніх китайських звичаїв. "Передаю, а не створюю, - говорив він. - Вірю в стародавність і люблю се"6.

Саме тому, ми можемо говорити, що вчення Конфуція було консервативним, бо воно спиралося на минуле та не несло змін.

Конфуцій інтерпретував норми стародавності творчо, дуже продумано, з урахуванням реальності, у якій він жив.

Конфуцій не виступав зі своїми власними навчаннями. Конфуцій сам про себе говорив: "Викладаю старе і не створюю нового". Він зібрав, прокоментував і переказав 5 класичних добутків Древнього Китаю. Їхній основний зміст складає 5 простих і великих чеснот, що знаходяться відповідно до законів природи і найважливіших умов розумного порядку в спільному житті людей:

Мудрість;

Гуманність;

Вірність;

Шанування старших;

Мужність.

Відповідно до навчання Конфуція, ідеальні правила існували тільки в стародавності, тому тільки тоді в Піднебесній панували порядок і культура. Ідеалізація стародавності, використання стародавності як найвагоміший аргумент у політичних суперечках і теоретичних побудовах стали традиційними в час Конфуція. Основоположники багатьох філософських і етико-політичних шкіл, таких, як легистська, монетська, даоська та ін., часто використовували поняття стародавність саме в цьому значенні. Однак ніхто до Конфуція не приділяв велику увагу стародавності, не віддавав їй пальму першості у своїх навчаннях.