Політична влада
1) влада виникає внаслідок угоди між державою і су¬спільством для захисту прав і свобод громадян;
2) особистість розглядається як творець соціального по¬рядку, організатор політичної влади, яка скоріше прагне задовольнити свої інтереси, ніж демонструвати відданість спільноті;
3) втручання влади у суспільну сферу вважається доціль¬ним для захисту нації від зовнішніх ворогів, захисту прав і свобод громадян;
4) відстоювання «стихійного» порядку, створеного рин¬ковими саморегуляторами, і заперечення «штучно» створе¬ного порядку за абстрактними рецептами держави.
Влада в суспільстві розподіляється між багатьма цент¬рами, що в постійній конкуренції доводять своє право на управління суспільством. Суспільною угодою між владою і суспільством в сьогоднішніх умовах є конституція і кон¬ституційні закони.
Отже, три парадигми інтерпретації атрибутів політичної влади показують, що вони органічно пов'язані між собою і домінування однієї з них завжди обумовлено типом полі¬тичного режиму, рівнем політичної культури, масштабом і темпами модернізаційних перетворень.
Виходячи зі сказаного, можна виділити критерії типологізації політичної влади:
1) за характером примусу;
2) типом легітимності;
3) ступенем публічності;
4) типом владного суб'єкта;
5) джерелами формування;
6) за ступенем поділу влади та механізмом стримувань і противаг.
2. Основні концепції політичної влади
У різних країнах по-різному виражений ступінь громадянства товариства, але в ідеалі цивільне товариство поки не подане ніде. Звідси пошуки шляхів удосконалювання форм організації політичної влади, що найбільше відповідають адекватно сучасному розумінню цивільного товариства. Ці пошуки ведуться насамперед у рамках таких теорій: політичної модернізації, меритократії і всесвітнього товариства. Кожна з названих теорій в основу формування цивільно-політичного товариства кладе критерій технологічного детермінізму. Кожна претендує на власну інтепретацію політичних змін, що відбуваються у світі. Для кожної з них характерні як загальні, так і специфічні проблеми взаємозв'язку громадянського і політичного товариства.
Теорія політичної модернізації являє собою одну з перших спроб розробки моделі цивільно-політичного ладу, що вібрали в себе досвід попередніх епох. Як відзначав американський соціолог У. Мур, модернізація є не що інше, як «поняття тотальної трансформації традиційного або досучасного товариства до цього типу технології і відповідної йому соціальної структури, що характерні для розвинених, економічно процвітаючих і політично стабільних країн західного світу» . Дана теорія споконвічно розглядалася як альтернатива будь-якому іншому (особливо революційному) перетворенню старого товариства в нове. Вона була покликана зробити вплив насамперед на розвиток країн Азії, Африки і Латинської Америки.Теорія політичної модернізації тісно пов'язана з багатьма іншими теоріями, широко поширеними на Заході, особливо з теорією соціальної зміни О. Шпенглера, А. Тойнби, П. Сорокіна і Р. Нортропа, а також із теорією стадій економічного росту У. Ростоу. Від першої вона запозичила ідею про те, що соціальна зміна припускає насамперед зміну культури і культурних цінностей, що визначають собою тип товариства, його громадянську і політичну структуру. Від другої вона бере постулат, відповідно до котрого три стадії переходу від аграрного товариства до індустріального відповідають і трьом стадіям суспільно-політичного розвитку: традиційному товариству - монархія, олігархія і партикуляризм, періоду зрушення - бюрократична імперія і деспотизм і, нарешті, сучасному модернізованому товариству - представницька демократія.