Політична влада
4) влада сучасних капіталістичних держав використо¬вує, як правило, не фізичне, а символічне насильство (прихо¬ваний примус), суть якого зводиться до таких його проявів:
прийнятне насильство, коли члени суспільства виконують волю правлячих класів, не відчуваючи безпосереднього тис¬ку; оприроднене насильство, коли віра і поведінка, що на¬в'язуються правлячими колами, сприймаються членами су¬спільства як природні; приховане насильство, коли кожен член суспільства, відповідно до свого соціального статусу, не усвідомлюючи цього, сам бере участь у насильстві.
До сказаного слід додати, що влада в сучасному цивілізо¬ваному світі використовує, як правило, узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони пору¬шують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й нелегальні: підкуп, обіцянки, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.
Парадигма легітимності, сформована М. Вебером, перед¬бачає, що влада грунтується здебільшого на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра, або ступінь визнання су¬спільством законної влади (легітимності), може бути раціо¬нальною і нераціональною.
Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності (тради¬ційний, харизматичний, легально-раціональний), то в су¬часній політичній науці вирізняється сім: традиційний, ха¬ризматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально-евдемонічний і національ¬но-патріотичний .
Традиційна легітимність грунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам тради¬ційної політичної культури.
Харизматична легітимність передбачає визнання винят¬кових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: по-перше, виникає про¬блема спадкоємності влади, оскільки немає ким замінити харизматичного лідера; по-друге, збереження харизми ви¬магає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів — уникнути «косності» і не втратити «любові» народу; по-третє, зміна харизматичного лідера може приве¬сти до зміни політичної системи.
Правничо-раціональна легітимність випливає з визнан¬ня суспільством політичних дій у рамках існуючої систе¬ми права.Легітимність на засадах участі передбачає обгрунту¬вання ідеологією і практикою існуючої політичної системи необхідності широкої участі громадян у діяльності полі¬тичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.
Раціонально-цільова легітимність виходить з переконан¬ня, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.
Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.
Національно-патріотична легітимність визначає націо¬нальні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.
Проте жодна легітимна система не грунтується тільки на одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що, по-перше, сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітим¬ності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського те¬рору, по-друге, деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв'язках «керівників» і ке¬рованих.
До сказаного слід додати, що сучасні типи легітимності переважно грунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнан¬ня влади в силу конституції й законів, а також її здатності ефективно виконувати свої функції, віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу ціл¬ком залежать від громадян.
З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними і неоліберальними концепціями, влада роз¬глядається в плюралістичному аспекті як множинність влад¬них суб'єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження інтересів. Ця парадигма передбачає такі основні положення: