Політичний менеджмент
Новий якісний крок у розвитку теорії менеджменту уможливився завдяки появі кібернетики та широкому впровадженню в практику обчислювальної техніки. Виникли кількісні теорії управління, які, використовуючи конкретно сформульовані змінні характеристики об'єкта управління, розробляють математичні моделі розв'язання конкретних проблем управління на основі оптимізації процесу прийняття управлінських рішень.
Нині характер сучасного виробництва фахівці розглядають як процес безперервних взаємопов'язаних дій, кожна з яких, у свою чергу, також є процесом. Такі дії — планування, організація, мотивація і контроль — дістали назву управлінських функцій.
Коротко розглянемо кожну з цих функцій.
Планування полягає у формулюванні цілей об'єкта управління та шляхів їх досягнення. Воно дає уявлення про сучасний стан, напрями необхідного та вірогідного розвитку, а також найефективніші способи вирішення поставлених завдань.
Організація характеризує організаційну побудову об'єкта управління, його внутрішню структурну ієрархію, конкретні завдання, повноваження та відповідальність підрозділів або окремих людей.
Мотивацію використовують з метою створення відповідних матеріальних і моральних стимулів для працівників, щоб забезпечити виконання ними обов'язків стосовно об'єкта управління та суспільства загалом.Контроль полягає в ретельній перевірці виконання визначених планів, відповідності їх структурі організації, відповідності структури цілям організації і т. ін. Результати контролю використовуються під час вироблення нових управлінських рішень і коригування раніше прийнятих ухвал і організаційних заходів.
Реалізація управлінських функцій потребує не лише певних управлінських рішень, а й наявності необхідної інформації для ухвалення зазначених рішень і зворотного зв'язку про виконання раніше прийнятих.
Усе, що стосується менеджменту на виробництві (на рівні фундаментальних принципів управління), можна й потрібно застосовувати в політичній діяльності, яка, зрозуміло, має певну специфіку починаючи з об'єктів і суб'єктів політики й закінчуючи процесами прийняття політичних рішень і, власне, політичними рішеннями та наслідками їх реалізації. Недарма ж талановиті менеджери виробництва часто-густо стають відомими
політиками та державними діячами, які знаються не лише на принципах управління, а й політичного маркетингу.
Відтак під політичним менеджментом будемо розуміти систему управління політичною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового менеджменту та політичного маркетингу.
У першому випадку йдеться про адміністративно-правові, а в другому — ринкові підходи в управлінні політичною сферою.
Отже, політичний менеджмент передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в практичне життя політичних рішень. Цю функцію покладено на спеціалізовану групу людей (політична, правляча еліта), яка домагається необхідної поведінки людей — членів суспільства за допомогою правових норм, умовлянь і маніпулювання. Останні три види соціотехніки управління інакше називають інструментами регулювання впливу на людей.
Окрім санкцій за порушення суб'єктом або об'єктом політики правових норм (законів, постанов, указів та інших нормативних актів), керівна група може використовувати також засоби заохочення.
До санкцій належать такі засоби переслідування, як звільнення з роботи, заборона на професії, обмеження певних прав (поїздки за кордон, публікування своїх праць тощо), обструкція в засобах масової інформації, судове та адміністративне переслідування.
Серед засобів заохочення можна назвати доступ до матеріальних благ і послуг (квартир, прибуткових посад, спецмагазинів та інших пільг), популяризацію в засобах масової інформації і т. ін.