Політичний менеджмент

Поняття, функції і вили менеджменту. Політичний менеджмент

Під менеджментом (від англ. management — керування, управління) взагалі розуміють процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей управління суспільством, політичною, економічною або соціальною структурою, окремими спільнотами тощо.

Зрозуміло, що цей процес здійснюється певними групами людей, які відповідно до законодавства та усталених соціальних і психічних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, беруть на себе зобов'язання з реалізації влади над державною, комунальною, корпоративною власністю, власністю фірми і т. ін.

Отже, менеджмент розглядається з двох поглядів:

• як соціологічне вчення, що вивчає проблеми управління;

• як практичні рекомендації з управління великим підприємством, фірмою, концерном тощо.

Як соціально-економічне вчення менеджмент виник наприкінці XIX ст., коли були здійснені перші спроби систематизувати знання в галузі управління виробництвом. 1881 р. американець Дж. Вартон розробив перший систематичний курс управління для викладання цієї наукової дисципліни у коледжі. Але широке впровадження менеджменту в практику розпочалося після публікації 1911 р. книги Ф. Тейлора "Принципи наукового управління" та організації X. Персон першої наукової конференції з цього питання.

Подальший розвиток теорії менеджменту пов'язують з ім'ям керівника великої вуглевидобувної компанії Генрі Файоля, який сформулював основні принципи й функції менеджменту. Метою його концепції було обґрунтування універсальних принципів управління:

• необхідність підтримки дисципліни;

• ієрархічне підпорядкування;

• одноосібне керівництво;

• корпоративний дух;

• орієнтація на прибуток тощо.

Пізніше у теорії менеджменту були сформульовані основні функції управління: організація, фінанси, виробництво, маркетинг.

Історія розвитку управлінської думки свідчить, що у XX ст. виникло кілька наукових напрямів менеджменту: раціоналістична школа, школа людських відносин, школа взаємопов'язаних дій — управлінських функцій та ін.

Раціоналістична школа досліджувала питання відповідності фізичних та інтелектуальних даних людей виконуваній ними роботі, вивчала проблеми попередньої підготовки працівників до роботи на виробництві. Засновником цієї школи був американський інженер Ф. Тейлор.

Теорія людських відносин, біля колиски якої стояв Ф. Мейо, базувалася на розумінні того, що навіть і чітко відпрацьовані виробничі операції та висока заробітна плата не завжди ведуть до адекватного зростання продуктивності праці й прибутків. Прихильники цієї теорії не без підстав вважали, що соціально-психологічні чинники також відіграють помітну роль у цих процесах. Такі чинники, як сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, турбота керівництва про підлеглих, підвищують задоволеність останніх своєю роботою, а відтак сприяють зростанню ефективності виробництва.

Однак теорія людських відносин не могла дати відповідь на всі запитання, що виникали в процесі управління та взаємин людей у процесі виробництва. Спробу інтегрального розгляду цих питань здійснив Д. Макгрегор, який створив управлінську концепцію на основі поєднання досягнень науки про людську поведінку — психології з процесом управління. Ця концепція, яку ще називають поведінковою, допомагала працівникам якнайповніше розкривати свої здібності та потенціал.