Політична думка Стародавнього Сходу

У стародавніх манускриптах немає і згадки про такі терміни, як "політична наука" та "політолог". Але відсутність цих слів аж ніяк не означає, що проблеми політики та політичного розвитку суспільства не цікавили тогочасних мислителів.

У працях китайських, індійських, грецьких "праполітологів" можна знайти численні думки щодо способів організації політичної влади, досягнення соціальної стабільності, поведінки вищих "політичних "менеджерів" та електорату".

Більше того, за останні 3-4 тисячі років існування як зорганізованої світової спільноти людство віднайшло не так уже й багато концептуальних моделей політичного розвитку та форм внутрішньої структурної побудови й організації суспільства.

Вам потрібні докази?

Пер пі ніж навести їх, спробуємо сформулювати одні й ті самі загальні політичні проблеми, що ними переймалися й переймаються мислителі всіх часів і народів.

• Що таке держава? Хто її створює: люди чи боги? Кому вона слугує: загальному благу чи можновладцям?

• Хто має керувати: спадковий монарх, демократично обраний уряд чи диктатор? Яким слід бути правителю?

• Які відносини мають бути між сторонами трикутника "держава — громадянське суспільство — людина"? їхні права та обов'язки?

• Що таке право: божественна данина, договір між громадянами, що має ранг закону, чи веління розуму?

• У чому суть справедливості? Що справедливо: рівність чи нерівність? Чи варто терпіти несправедливість?

Наскільки узгоджуються між собою політика й мораль?

Ці запитання поставали й поставатимуть перед людьми доти, доки існуватиме людство. З’ясуємо, які відповіді давали на них наші попередники за давноминулих і недавніх часів.

Політична думка Стародавнього світу, Середньовіччя та Нового часу

БЛИЗЬКИИ СХІД "Схід — справа делікатна". Це твердження з популярного колись кіно-фільму не таке вже й далеке від істини. Адже всі провідні світові релігії зародились на Сході, і ця частина Земної кулі справедливо може вважатись осередком духовності нашої цивілізації [112; 195].

Скептики можуть зауважити: мовляв, що ж спільного у політики й релігії? Здавалося б, небагато. Проте на початковому етапі становлення інституту держави, коли знання про витоки держави та влади ще не були узагальнені, їх основною формою були міфи, в яких виникнення влади пов'язувалося з богами. Наприклад, в одному з "Текстів пірамід" (2700-2400 pp. до н. є.) йдеться про те, що єгипетський фараон Пепі народився від шлюбу бога Сонця та смертної жінки, а отже, за версією авторів зазначених текстів, фараон є цілком правомірним "політичним спадкоємцем" бога.

Зауважимо, що аналогічно побудований міф про божественне походження Христа, причому є чимало підстав стверджувати, що ці базові політичні міфи взаємопов'язані. Справді, ізраїльський народ довго перебував у складі Давньоєгипетської держави і його ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів єгиптян.

Але й до християнства євреї сповідували релігію — іудаїзм. Виникнення та розвиток цієї релігійно-філософської системи висвітлено в Старому Завіті, що як складова увійшов до тексту священної книги християн — Біблії. Перші п'ять її книг — П'ятикнижжя Мойсея (Тора) — являють собою основний священний текст іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя.

Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого Завіту благословить усі народи світу. Месія з коліна Давидова, за версією послідовників іудаїзму, прийде спокутувати гріхи людства й правити як Цар усіма народами.