Лісове бджільництво
Борть в околицях заповідника називають "улієм". Це велика дерев'яна колода з видовбаною приблизно на дві третини довжини серединою (діаметр внутрішньої порожнини становить близько 15-20 см). Вона має два зовнішніх отвори: один круглий, невеликий, що слугує входом-виходом для бджіл, інший прямокутний великий (0,5 м) - крізь нього видовбується середина борті, він же виконує основну господарську функцію - крізь нього забирають мед, підгодовують, за потреби, бджіл тощо. Середня довжина борті 150 см, діаметр - 70 см, маса може перевищувати 100 кг. Перед тим як закріпити на дереві, готову борть утеплюють, зачиняють господарський отвір, обробляють кількома спеціальними розчинами, щоб запобігти руйнуванню деревини, відігнати шкідників та приманити бджіл. За допомогою своєрідного підйомника (колесо на осі) борть піднімають на висоту 10-20 метрів і закріплюють. Раніше вулики кріпили на більшій висоті, ніж нині (15-25 м) для того, щоб ведмедям та іншим ласим до медку істотам (людям в тому числі) тяжче було до нього добратись. Для захисту від ведмедів ставили палі, самостріли та інші пристрої. Дуже ефективним засобом була прив'язана поряд з вуликом колода. Ведмідь, що ліз на дерево до борті, натикався на колоду і намагався відштовхнути її лапою. Все це закінчувалося тим що розгніваний клишоногий відпускав стовбур дерева, щоб вхопити колоду двома лапами і падав донизу, на застромлені під деревом палі. За крадіжки меду бортники жорстоко карали. Подейкують, що "застуканих на гарячому" злодіїв примушували стрибати з дерева додолу. Дуже часто злодюги калічились, стрибаючи з дерева, або взагалі гинули.
Бортники піднімаються до вуликів, використовуючи замість драбини довгий і сучкуватий стовбур сосни, який має назву острога або острог (його господар ховає десь неподалік). Для того щоб утримувати і доглядати кілька десятків бортей (їх може бути до півсотні) потрібно мати неабияку фізичну силу. Саме тому бортництвом успішно можуть займатися лише спритні і сильні чоловіки.
Бортник не має ніякої гарантії, що в тому чи іншому вулику поселиться рій. Деякі борті бджоли обминають на превеликий сум хазяїна, який згаяв не один тиждень, щоб ту борть виготовити і поставити. Основний взяток меду у поліських лісах бджоли беруть з крушини та вересу. Ці рослини мають невеликі квіточки, і тому пилок в дощові роки швидко вимивається. В такі роки бджоли збирають дуже мало меду і навіть можуть загинути від голоду, якщо господар не буде підгодовувати своїх бджіл цукром або цукровим сиропом. Але за нормального взятку одна борть приносить в середньому 10-20 кг меду в рік, а в гарні роки навіть більше.
В 2002 році в Житомирському Поліссі палахкотіли страшні пожежі. Із зони лиха бджоли рятувались в інші, менш небезпечні місцевості, однією з яких стали ліси навколо Селезівки. Значна кількість прибулих диких роїв додатково стимулювала розвиток бортництва в межах заповідника, тому в 2003 році бортів тут стало ще більше.
5. Хвороби і шкідники бджіл.
Великих збитків бджільництву завдають різні хвороби та шкідники. Вони зменшують вихід продукції, ослаблюють бджолині сім’ї й навіть можуть стати причиною їхньої загибелі. Утримання сильних сімей, забезпечення їх достатньою кількістю доброякісних кормів, гарний санітарний стан пасік, дотримання встановлених правил перевезення і пересилання бджіл значною мірою попереджає виникнення і розвиток багатьох захворювань. Важливо також вчасно, на самому початку, виявити хворобу і зайнятися лікуванням бджіл. З появою перших ознак потрібно проконсультуватися у ветеринарного працівника, у необхідних випадках відправити патологічний матеріал у лабораторію на дослідження. У діагностиці і застосуванні засобів боротьби найважливіша роль належить з'ясуванню причин захворювання.
Дуже небезпечні заразні хвороби бджіл. Вони мають збудників (бактерії, гриби, віруси — паразити з тваринного світу), що уражають розплід і дорослих бджіл. Щоб не допустити поширення збудників від уражених сімей до здорових, застосовують такі заходи, як ізоляція, накладення карантину, дезінфекція.Незаразні хвороби не передаються іншим сім’ям, тому їх ліквідують усуненням причин і відновленням нормальних умов життєдіяльності бджіл. Найнебезпечніші й поширені на пасіках хвороби бджіл наступні: заразні — варроатоз, нозематоз, гнилець європейський, гнилець американський; незаразні — падевий токсикоз, хімічний токсикоз.
Варроатоз — інвазійна дуже небезпечна хвороба, що заподіює значний збиток бджільництву. Вона поширена в багатьох країнах світу, у тому числі й у нашій країні, спричинюється паразитуванням у бджолиній сім’ї кліща Varroa destructor. Кліща можна побачити неозброєним оком. Він має укорочене, плоске, овальної форми тіло. Самець світлий, мармурового кольору, завдовжки 1 і завширшки 0,9 мм. Самка темніша, коричневого кольору, 1,1 мм у довжину і 1,6 мм у ширину. Паразит має чотири пари ніг, за допомогою яких пересувається, робить стрибки при розселенні та прикріплюється до тіла бджоли. Колючо-сисним ротовим апаратом він висмоктує гемолімфу з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Для проколювання кліщ знаходить м'які ділянки зовнішнього покриву бджоли — міжсегментарні перетинки на черевці, між головою і грудьми, біля основи крил. Влітку він може розміщуватися на будь-яких ділянках тіла, а в холодний час — переважно між першими трьома нижніми півкільцями черевця. Розмножується тільки на розплоді. Статевозрілі самки проникають в комірки з личинками перед запечатуванням, віддаючи перевагу трутневим. Тому в період виведення трутнів ураженість бджолиного розплоду є незначною, а до осені різко зростає. В одній комірці іноді нараховують більш 20 паразитів. Висока зараженість призводить до загибелі розплоду чи народження недорозвинених бджіл (безногих, безкрилих тощо). Цикл розвитку кліща: яйце, протонімфа, дейтонімфа, доросла особина. Після спарювання самка відкладає в осередку 5-6 яєць. Зимують у бджолиній сім’ї тільки жіночі особи паразита. Вони залишаються на бджолах до появи першого розплоду. З кінця зими до осені знову проходить розмноження. Збудник хвороби у всіх стадіях розвитку і частково в дорослій формі знаходиться в комірках із запечатаним розплодом, що ускладнює боротьбу з ним.