Про деякі проблеми економічної безпеки підприємництва

Податкова політика держави може як зрушити економіку з «мертвої точки», дати поштовх до розвитку, так і «згубити економіку».

Під час податкового планування і регулювання слід ураховувати і тіньовий сектор розвитку економіки, що досить актуально для сучасного стану розвитку економіки України.

Тіньову економіку можна визначити як неконтрольовану державою сферу протиправної виробничо-господарської, торговельної, кредитно-фінансової та іншої діяльності фізичних і юридичних осіб.

Іти в тіньовий сектор підприємство нерідко змушує фінансова і податкова політика держави. Підприємства починають використовувати бартерні технології взаєморозрахунків на ринку готової продукції замість загальноприйнятих схем, характерних для кредитно-грошових відносин. Теперішня податкова система позбавляє підприємства оборотних коштів (які мають стати запорукою зростання й розширення виробництва), тобто підштовхує суб'єктів економічної діяльності (а отже й саму державу!) у небезпечну зону підвищеного економічного ризику.

Тіньова економіка нині є практично у всіх країнах, вона становить у середньому 5–10% ВВП в загальносвітовому масштабі (Росія — близько 40%, Україна — 43–47%, за даними незалежних експертів). Критичне, або порогове значення частки тіньової економіки — 50%. При цьому конфлікт між офіційною і неофіційною економікою перетворюється в першочерговий, породжуючи чимало соціально-економічних суперечностей. Подальша тінізація економіки призводить до некерованості і криміналізації суспільства в цілому.

Як наслідок тінізації економіки, у функціонуванні фінансово-кредитної системи спостерігаються високий рівень бартерних операцій, що, у свою чергу, ускладнює оцінку фінансового стану, і є одним із стимулів переходу підприємства в тіньовий сектор; велика дебіторська і кредиторська заборгованість підприємств, за відсутності вільних грошових коштів.

Крім того, благодатним ґрунтом для зростання згаданого сектора є постійні зміни у законодавстві, як правило, у бік зростання податкового навантаження. При цьому, до тінізації тяжіє середній і малий бізнес, тобто основа формування стабільної і розвинутої економіки держави, що призводить до зменшення фінансових ресурсів підприємництва, а як наслідок — фінансових ресурсів держави, що спричиняє неможливість виконання останньою функцій із соціального захисту населення.

Водночас тіньова економіка, де зосереджено чималу частку реального виробництва товарів і послуг, певною мірою стимулює розвиток процесів початкового нагромадження капіталу і є іноді єдиним джерелом доходів для населення, зайнятого в ній. Тож функціонування тіньового сектора економіки, з одного боку, знімає ряд соціальних проблем, з іншого — сприяє подальшій диференціації суспільства, будучи загрозою не тільки економічній, а й національній безпеці країни.

На початковому етапі формування тіньового сектора основною причиною залучення сюди підприємств є незаконне походження капіталу, що визначає так само незаконне його використання. Так формується кримінальний субсектор тіньової економіки, який є досить невеликим, незважаючи на великі витрати і ризики.

Особливістю кримінального сектора є відсутність легального статусу. За деякими оцінками, 2/5 частини готівки, що перебуває в тіньовому обороті України, припадає на такі комерційні комерційні структури:

• підставні (фіктивні) — для переведення безготівкових грошей в готівкові;

• «буферні» — реальні підприємства зі швидким і великим обігом капіталу, які приховують доходи від оподаткування через широке використання нелегальних схем, операцій з векселями, субпідрядних схем для імітації посередницької діяльності тощо;

• фінансові установи (банки, інвестиційні і страхові компанії, фонди, кредитні спілки тощо);

• гральні доми, казино, естрадні організації і шоу.

Стимулом для участі підприємств у відмиванні нелегальних доходів є підвищений прибуток.