Видатні українські фізики

Ім’я нашого земляка Юрія Кондратюка золотими літерами вписано в історію. Одначе належним чином пам’ять про нього на його Батьківщині ще не увічнено.

“Геній із чужим іменем” так сказав про нього льотчик – космонавт СРСР В.Севастьянов.

Цікаві роздуми московського академіка Бориса Раушенбаха: “Кондратюк перший запропонував, що у разі стартів на Місяць слід створювати базу не біля Землі, а зручніше навколо Місяця.

Він сказав, що за його уявленням, перша експедиція має здійснюватись так. Політ із Землі у вигляді єдиної ракети, далі летять навколо Місяця, за його розрахунками, три космонавти. Довкола Місяця починає рухатись станція, на якій залишається один із них. Двоє спускаються на спеціальному модулі на Місяць. Як поглянути, що було здійснено за програмою “Аполлон”, то це – дивовижний збіг”.

Американський журнал “Лайор” 14 березня 1969 р. писав, що один із акторів програми “Аполон” Джор Хубалт, стежачи за польотом свого творіння. Думав про Юрія Кондратюка, який півстоліття тому розрахував, що відокремлення апарата від корабля – це найліпший спосіб висадитися на Місяць. Ні не випадково, думається, на космодром мису Канаверол заокеанській Флориді встановлено бюст Юрія Кондратюка.

У музейній експедиції на чільному місці витяг з метричної книги кафедрального Успенського собору Полтавської єпархії за 1897 рік:

9 червня день народження. А 29 липня хрещений Олександр. Батьки – студент Київського університету Гнат Бенедиктович Шаргей і його жінка Людмила Львівна.

Мати майбутнього піонера космонавтики була вчителькою географії та французької мови в Києво-Подільській жіночій гімназії. Разом із чоловіком вона брала участь у студентських заворушеннях у Києві. За що й поплатилася. Її звільнили з-під варти лише через вагітність. Молоде подружжя подалося на Полтавщину, куди ще раніше, після смерті чоловіка, переїхала з Бердичева свекруха, і вдруге вийшла заміж за лікаря Якима Доцента. Студент залишив хвору дружину й немовля під опіку матері, а сам поїхав доучуватися до свого двоюрідного дядька Адольфа Пінскера до Німеччини. Але там його ніхто не чекав. Тоді він їде до Петербурга де навчання в університеті поєднує зі службою в статистичному відомстві. Тим часом його молода дружина після арешту та пологів так і не одужала. Спочатку її помістили в приватну лікарню для душевнохворих у селі Малі Будища, а згодом перевели в Полтаву, де вона невдовзі й померла.

У Петербурзі молодий удівець Гнат Шаргей вступив у громадянський шлюб із Оленою Кареєвою. З часом у 12-літнього Олександра з’явилася сестра Ніна. Саме вона через багато років допомогла розкрити таємницю долі свого геніального брата.

А тоді сталося так, що за три місяці після народження доньки Гнат Шаргей несподівано помер. Круглий сирота Саша лишається жити в бабусі та дідуся Даценків, які 1910 року і влаштовують онука для продовження навчання в третій клас другої Полтавської чоловічої гімназії.

У 1916 році Олександр став студентом механічного відділення Петроградського політехнічного інституту й оселився в своєї мачухи Олени Петрівни. Швидко заприятелював із рідною по батькові сестрою Ніною. Проте здобути вищу освіту талановитому юнакові завадила імперіалістична війна. 11 листопада 1916 року першокурсника Олександра Шагея, як і всіх придатних до військової служби студентів, мобілізують до армії.

У травні 1918 року опинився в окупованій німцями Полтаві. До того часу бабуся Катерина Кирилівна, яка його виховала, померла, а дідусь Яким Микитович переїхав у свій Зінківський повіт. В умовах окупації та гетьманщини юнакові з армійською поставою вештатися вулицями міста було небезпечно. Тому Олександр більше часу проводить за книгами в свого друга дитинства Миколи Скриньки. Влітку переїжджає до Києва і підробляє вантажником, слюсарем, електриком.

У листопаді 1918 р. його насильно мобілізують у так звану добровільну білу гвардію. Там він зустрічається з Борисом Арабажином, якого добре знав ще з дитинства. Але Борис помирає на тиф, а Олександр залишається без документів в сім’ї померлого друга. Ці родичі друга допомагають йому знайти роботу механіка на паровому млині та олійниці. Невдовзі здібного механіка помітили й запросили працювати на цукроварню у Малій Висиці, нині Кіровоградської області.