Поняття світогляду та його основні риси

У західній філософії в наші дні домінують і сперечаються між собою два основних підходи. Згідно з першим, жодних спільних точок зору на світ і долю людини взагалі бути не може. Кожна людина у тому числі філософ “варяться у власному соці” і не мають виходу до своїх “братів по розуму”.

Проте більш прийнятним видається другий підхід, згідно з яким можливе взаєморозуміння між людьми, а отже, і формування єдиних, загальнозначимих уявлень про те, що таке світ і людина. Як би там не було, філософи завжди спілкуються між собою, а також з іншими людьми і шукають спільну мову, спільні ракурси бачення, незважаючи на те, що “суб’єктивних світів” справді багато і вони інколи досить далекі один від одного.Щоб не впадати у крайнощі, а дотримуватися давнього мудрого принципу “золотої середини”, можна сказати, що світ, в якому плине наше життя – це сплав суб’єктивного й об’єктивного, того, що залежить і того, що зовсім не залежить від нас, і ця складна діалектика кожен раз конкретно розглядається філософією на новому рівні і в новій історичній ситуації. При цьому філософи обговорюють проблему світу і людини понятійною мовою і ніколи нічого не приймають просто на віру. Їхня справа – у всьому сумніватися, все піддавати строгому критичному аналізові і ніколи не зупинятися на досягнутому рівні знання. У цьому філософія протилежна релігії, яка прагне точно відтворити давній канон. Філософська картина світу – це картина, яку постійно вимальовує допитливий інтелект, яка включає складне переплетіння людського і надлюдського, матеріального і духовного, хвилинного і вічного.

3.Висновки

Філософія – вищий теоретичний рівень світогляду, рефлексія світогляду. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію реалізації цих ідеалів, формуючи загальні принципи та норми, що висвітлюють шлях до світоглядного Храму, філософія виконує методологічну функцію, будучи методологією пізнання і людської діяльності у цілому.

Філософія у своїй світоглядно-науковій іпостасі є невід’ємним елементом культури, освітньої сфери, духовно-інтелектуального життя нашої цивілізації, і вона продовжує створювати такі необхідні людині світоглядні орієнтири.

Філософія залишається для людства вічним інтелектуальним побудником, генератором нових наукових ідей, вчень, теорій, доктрин як для гуманітарних, так і для природничих сфер наукового знання. Водночас своїм існуванням вона активно обмежує людське неуцтво, духовну сплячку, плекає благородний порив до пошуку ідеалів, до духовного і морального самовдосконалення особистості.

З філософією у світ прийшла мудрість – для того, щоб зробити його кращим, досконалішим. Щоб будувати, а не руйнувати, творити, а не нищити, будити свободу і чинити опір тиранії, торувати дорогу прогресу і гуманізму. Тисячами невидимих ниток, імпульсів творча думка філософських геніїв минулого пов’язана і з сучасністю і дає натхнення сучасній науці і культурі.

Прилучення людини до філософії є особливим способом її реального сходження до тих духовних вершин, на які зійшов людський дух і звідки відкриваються нові горизонти, стають зрозумілішими таємниці буття, значимість всього нашого існування, а також перспективи майбутнього. І не випадково вже з давніх часів, коли людина намагалася віднайти для себе стан духовного спокою (атараксії), вона збагнула, що це можливо за умови прилучення до філософії, тієї людської мудрості, що здатна внести у душу й мислення внутрішнє заспокоєння, відраду, світлу надію й оптимізм.

Величезна духовна місія філософії – це приносити людині втіху й водночас духовне самозаспокоєння, розраду, будити силу духу, мужність перед найтяжчими випробуваннями і життєвими незгодами. А коли так, то чи може людина обходитися без цієї величної і такої жаданої для неї наснажливої сили? Людина, що хоче жити, а не просто існувати, бути особистістю, а не представником безликого натовпу, мислити, а не керуватися стадними інстинктами чи загальноприйнятими шаблонами й стереотипами – не може.

Філософія залишається вагомим чинником, котрий запалює у серці людини моральність, мобілізує волю до праведного, світлого життя, до осмислення власних дій та сприяє практичній реалізації усього доброго і справедливого. Саме такий морально-духовний ідеал філософії сформувався в Україні від найдавніших часів до сучасності. Ідеалом нашої філософії завжди була людина, котра наділена не тільки розумом, а й чистим серцем (“філософія серця” Сковороди, Юркевича), є чуйною і милосердною до інших, просвітлена любов’ю до своєї землі, до свого народу, готова на самопожертву заради національної ідеї або заради віри в Бога. У вітчизняній філософії органічною частиною її змісту постійно були проблеми, пов’язані з осмисленням сенсу буття людини як розумної та духовної істоти, яка не терпіла жодного насильства над собою.