Поняття світогляду та його основні риси

Інтелектуальна своєрідність міфу полягає у тому, що думка виражається у конкретних емоціях, поетичних образах, метафорах. Зближуються явища природи і культури, людські риси переносяться на навколишній світ, космос і природні сили, які одухотворються, уособлюються, олюднюються.

У міфології відсутнє розмежування світу і людини, думки і емоції, суб’єктивного і об’єктивного. Це цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення сплетені в єдину образну картину світу, що поєднує реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думку і емоції. Міфологічна свідомість втілювала колективний досвід осмислення дійсності багатьма поколіннями. Міфологічне світорозуміння передавалось насамперед у колективних містеріях-діяннях (обрядах, танцях). Міфи не розповідались, а колективно “переживались”, “відтворювались”. Міф виконував різноманітні функції: минуле пов’язувалось з теперішнім і майбутнім; формувались колективні уявлення того чи іншого народу; забезпечувався зв’язок поколінь; міфологія закріплювала систему цінностей, підтримувала, заохочувала певні норми поведінки.

Із занепадом первіснообщинних форм суспільного життя міф, як форма суспільної свідомості, зійшов з історичної сцени, але не зник. Так само, як доросла людина тужить за дитинством, розуміючи, що разом із ним щось втрачено назавжди, людство сприймає міфопоетичний світогляд як неповторне чудо, що породило духовні цінності недосяжного зразка. І, мабуть, завжди будуть ностальгійні спроби відродити міфопоетичну концепцію світу та людини. У кращому випадку це стимулює процес художньої творчості (Г.Маркес чи Ч.Айтматов), у гіршому – породжуються ідеологічні міфи, що наклали жорстокий відбиток на життя людства у ХХ столітті.Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства. У ній буття осягається іншими, ніж у міфі, засобами. У релігійній свідомості вже чітко розділяються суб’єкт та об’єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

Релігія (від лат. relegio – благочесність, побожність, святиня, предмет культу) – така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, і потойбічний – “небесний”, надприродний і надчуттєвий світ. Специфіка релігії полягає в особливому характері “другого” світу та його смислової ролі. Земний світ починає розглядатись як наслідок надприродного.

У релігії виникає ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об’єкти надприроднього світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу. Зв’язок із Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Важливою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. У релігії, поряд із світовідчуттям, добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але ця ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою у світі. Це пов’язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов’язку, справедливості, святості, благоговіння перед життям. Якщо для міфу головним є обґрунтування зв’язку індивіда з родом, то для релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю. У цьому полягає позитивне значення релігії, бо людське життя знецінюється, коли немає нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню. У такому випадку світський гуманізм, за словами М.Бердяєва, перетворюється на свою протилежність – антигуманізм. Але і засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку, тому що у ньому можуть відображатися і такі негативні настрої як фанатизм, нетерпимість і вороже ставлення до людей іншої віри тощо. Ні релігійний фанатизм, ні поліцейський атеїзм не є альтернативою.

Філософія як феномен духовної культури людства виникла пізніше від міфології і релігії й історично успадкувала від них певні світоглядні ідеї, схеми, а також ту сукупну кількість знань, що стосувалися питань походження світу в цілому, його будови, місця людини у цьому світі.