Категорія простору
Проблема художнього простору є досить складною і суперечливою. Ці вирішенням займалося чимало науковців, драматургів та літературознавців.
Мистецтво – це відображення дійсності. А в дійсності існують тіла і дії. Тіла існують в просторі, а дії – в часі. Але оскільки простір і час тісно пов'язані між собою, то неможливо поділяти мистецтво на просторове і часове. Прикладом цього може бути живопис, який відображає не лише просторові, але й часові процеси дій, але й люди. Твори живопису, скульптури, архітектури, сприймаються в часі так само, як музичні чи літературні твори.Таким чином, проблема художнього простору і часу зводиться до вирішення питання про можливість поділу мистецтва на “просторове” і “часове”. Чи можна вважати, що живопис, скульптура і архітектура існують лише в просторі, а музика і література – лише в часі? Суперечки навколо цієї проблеми пов'язані з відокремленням таких термінів як “твір мистецтва” і “художній образ”.
Твір мистецтва (картина, симфонія, фільм, роман) – це матеріальний об’єкт, в якому втілені ідеальні образи.
Художній образ являє собою естетичне, художнє і духовно-практичне відображення дійсності.
Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і просторо-часові форми її існування.
Таким чином, художній простір і час є відтворенням, ідеальним простором і часом дійсності. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу.
Специфіка художнього простору полягає втому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом з тим формує певний художній простір, в якому відбуваються події. Цей простір може бути великим і охоплювати кілька країн (наприклад, в романі породжений), або навіть виходити за межі земної планети (у романах фантастичних і романтичних), або ж навіть звужуватися до тісних меж однієї кімнати.
Трансформація реального простору у творі і формування художнього простору зумовлені низкою об’єктивних факторів: особливостями суспільних відносин епохи, характером зображуваних подій, світоглядом письменника і його відношення до подій, специфікою матеріалу, який використовується у різних напрямках мистецтва.
Важливу роль у формування художнього простору відіграє ставлення письменника до зображуваних об’єктів і подій, внаслідок чого художній простір набуває гостро-соціального, класового характеру. Формування художнього простору пов’язане також зі специфікою матеріалу, який використовується у різних видах мистецтва. Матеріал, який використовується для створення художнього образу, не визначає його, а сам вибір матеріалу залежить від ідейно-художнього змісту образу. Існує точка зору, згідно якої просторова характеристика твору мистецтва обмежена внаслідок особливостей матеріалу, який використовується. У поезії предметні образи створюються в уявному просторі. Будь-який художній твір існує в реальному тривимірному просторі.
Що до художнього образу, то він існує в особливому ідеальному просторі, властивості якого значною мірою відрізняються від властивостей реального простору. Ідеальний простір, на відміну від реального, суб’єктивний, ілюзорний, умовний, дискретний. Ідеальний простір у мистецтві – це не лише художнє відображення реального простору, але й засіб художнього відтворення різноманітних соціальних стосунків. Ідеальний простір художнього образу тісно пов'язаний з реальним простором твору. В літературі просторова характеристика переходить в часову. Нерухомі предмети, переводяться у динамічний процес (опис), а потім у такий самий спосіб актуалізації читачем.
У формування художнього простору важливу роль відіграє процес сприймання втору читачем. Цей процес не є прости, а являє собою живий, творчий процес відтворення і осмислення ідеального художнього образу, який створив письменник.
Художній простір історично змішається і розвивається. Основними факторами, які спричиняють ці зміни, є: соціально-економічний і політичний розвиток суспільства, розширення знань про простір, розвиток мистецтва. Просторові уявлення первісної людини знайшли своє художнє відображення у вторах мистецтва того часу. Для них характерна відсутність руху, як у просторі, так і в часі.
У Середньовіччі просторові уявлення значною мірою визначалися натуральною Фомою ведення господарства, залежністю людини від ритмів природи, поширенням християнської ідеології, яка намагалася підкорити собі науку і мистецтво. Все це знайшло своє відображення у мистецтві, зокрема, в літературі. Так, поема не обмежувалася єдністю часу і місця, у ній змальовувалося велика кількість подій і місць, які були пов'язані часом розповіді, а не внутрішньою логікою.