Категорія простору

Категорія простору є однією з найважливіших в матеріалістичній філософії, оскільки вона всезагальна форма існування матерії. Без її аналізу неможливо є матеріалістична діалектика як всебічне вчення про взаємозв’язки і розвиток.

З розвитком категорії простору в літературі склалася парадоксальна ситуація. Мало по яким категоріям проведено стільки досліджень та написано стільки робіт, як по категорії простору. Бібліографія по цьому питанню величезна. В той же час змістовне доведення розробки категорії простору до задовільної цілісності філософської концепції уступає багатьом іншим категоріям. В її розумінні не досягнута необхідна степінь узагальнення, яка притаманна аналізу якості, кількості, сутності та ін. категорія простору не включена в систему категорій в якості ступеня пізнання, не співвідноситься з іншими категоріями. В наш час в області дослідження проблеми простору можна констатувати перш за все наявність достатньо чітко визначеної проблематики і широкого кола пов’язаних з нею питань, а не систему взаємопов’язаних теоретичних тверджень. Цей факт, напевно, треба розцінювати як доказ складності і багатогранності проблеми простору. Виділимо деякі найбільш важливі її сторони, які обговорюються на протязі останніх років. Посилився інтерес до історичного аспекту розробки категорії простору. Хоча тут продовжує переважати аналіз природно-наукового матеріалу, в цілому намітився перехід до більш широкого погляду на проблему. В цьому плані неможливо не вказати на тенденцію диференціації просторових форм і закономірностей у фізичних, клінічних, біологічних, геологічних, космічних та інших процесах.

Зростає активність у дослідженнях просторових відношень у гуманітарних науках. Велика кількість досліджень присвячена аналізу соціально-історичного простору, особливостей просторових уявлень в різноманітних історичних типах культури, в живописі, архітектурі, музиці, літературі, прикладному мистецтві 1. Одночасно все більш активним стає бажання опанувати специфічні прояви просторових відношень в конкретних сферах людської діяльності.

Текст є одиницею мови, її найвищим рівневим поняттям після звуків мовлення (фонем), морфем, слів, словосполучень і речень. Крім цього, він є також і основною одиницею мовлення, що виражає завершення висловлювання.

За функціонально-смисловим призначенням тексти діляться на три типи – розповідь, опис і міркування. Для кожного з цих типів характерною є специфічна функціональна спрямованість, що виявляється вже в назвах.

Основною метою текстів-розповідей є прагнення автора про щось повідомити, розповісти.

Будуючи текст-опис, ми маємо на меті створити у слухача або читача загальне уявлення про предмет, явище. А тому важливо, щоб в основу опису було покладено найістотніші ознаки описуваного об’єкта.

У тексті-міркуванні ставиться мета дати розгорнуту відповідь на поставлене в зачині цього тексту якесь запитання, навести доведення, пояснення, не порушивши при цьому причинно-наслідкових зв'язків.

Структурні компоненти тексту-розповіді – зав’язка, розгортання подій, кульмінація та розв’язка прямо співвідносяться з такими одинцями тексту як зачин, основна частина, кінцівка. Слід мати на увазі, що для невеликих за обсягом текстів-розповідей характерними є такі особливості: дієслова-присудки можуть стояти не тільки після підмета, а й перед ним, тобто по всьому тексту за незначними відхиленнями може бути витриманий зворотний порядок слів.

Головне призначення тексту-розповіді – відтворити хід зображуваних подій, показати, як розвивалася та чи інша подія. Автор тексту-опису ніби прагне відновити у читача або слухача зафіксований у мовленні образ певного предмета чи явища в усій його конкретній чуттєвості, якомога наочніше передати його стан. Цей тип мовлення призначається для характеристики явищ природи, предметів, осіб та інших об’єктів перелічуванням їхніх ознак. За стильовими ознаками тексти-описи, можуть бути різними. Найхарактернішими, контрастно-виразними є тексти-описи, які належать до наукового (науково-популярного) і художнього стилів.

Науковий опис характеризується більшою впорядкованістю перелічення ознак. У ньому не тільки називаються зовнішні ознаки предмета, а й дається характеристика його інших властивостей. Науковий опис прагне до граничної точності, тому в ньому нерідко вживаються слова-терміни.

На відміну від науково-популярного, художній опис характеризує предмет, особу, явище за допомогою художніх засобів - епітетів, метафор, порівнянь та ін. У ньому не тільки перелічуються властивості описуваного об’єкта, а й дається його оцінна характеристика, що міститься переважно в кінцівці тексту.