ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ НОРМИ ТА ПАТОЛОГІЇ
Принцип зведеності в теорії патології означає вияснення ролі елементів в структурі цілого, вивчення впливу елементів на ціле. Принцип допоміжності в теорії патології - це визначення впливу цілого на його складові частини. Ціле якісно відрізняється від суми складових частин. Уже лікарі глибокої давнини вказували на цілісність організму. Було помічено, що якщо порушується який-небудь елемент (частина), то в певній мірі змінюється і весь організм, порушується його життєдіяльність як цілісної системи. Цей факт привернув увагу не лише лікарів (Гіпократ), але й філософів (Платон, Арістотель).
В епоху метафізичного способу мислення формується розуміння цілісності як суми частин (Ф.Бекон). Т.Гоббс писав про ціле як про безпосередньо пізнанне "за допомогою наших відчуттів". На думку Дж. Локка, ціле - сума одиничних речей. Механістична концепція у 18 ст. (Гольбах, Дідро, Ламетрі) розглядала організм як механічний агрегат, систему механічних зв'язків. Пізніше виник елементаризм, який у всякому явищі шукав вихідні "цеглинки", з яких воно складається по певним законам. В протилежність цьому існувала концепція цілісності.Вирішальне значення для створення наукової патології мало відкриття клітинної будови організму в 1838р. Т. Шванном. В 1859 р. Р.Вірхов заснував целюлярну патологію, згідно якої клітина є дійсно останнім морфологічним елементом всіх живих тіл,'і ми не маємо права шукати життєдіяльність поза нею". В кінці 19 ст. В. Ру висуває теорію " боротьби частин організму"-клітин. Тканин, органів і молекул. В 1812 р. Кювьє сформулював закон кореляції взаємозалежності морфологічних частин і функцій. В середині 19 ст. Г.Мілн-Едвардс формулює принцип диференціації живих систем, а Г. Спенсер обргунтовує принцип інтеграції частин в рамках цілісної системи. В зв'язку з цим Є Геккель робить спробу представити живий організм у вигляді підпорядкованих рівнів, починаючи з клітинного.
Великий матеріал зібрала ембріологія і гістологія. Г. Шпеман і Д.Філатов вказали на взаємодію між зародками як на одну із рушійних сил розвитку організму.
Важливу роль у встановленні сучасної матеріалістичної концепції цілісності в медицині зіграли роботи І.М.Сеченова і І.П. Павлова. І.П. Павлов показав, що діяльність нервової системи направляється на об'єднання, інтеграцію функцій всіх частин організму і на зв'язок організму, його врівноваження із зовнішніми умовами. Вказується також роль гуморальної регуляції в організмі, "нервово-гуморальної функції окремо від нервової не існує, - писав А.Д. Сперанський. Гуморальний фактор є одним з видів відображення нервових впливів в периферичних тканинах, без чого ні одна нервова функція взагалі невідома". Отже, постійно виникає протиріччя у пізнанні живої матерії - від елементаризму до цілісності і від останньої - знову до елементариського розчленування. Р. Шеллінг вдало відмітив: як пізнавати ціле раніше частин, якщо це вимагає знання частин раніше цілого?
В патології проблема цілісності зводиться також до вивчення співвідношення загального і локального. Проте тільки завдяки цілісності організму ми можемо говорити про відносну локальність, самостійність і автономність патологічного процесу. Ступінь поширення патологічного процесу залежить від стану реактивності (пристосувальних можливостей) організму.
Тепер доцільно було б розказати про поняття структури живих систем. Під нею розуміють просторово-часову організацію системи, що виражає закономірні зв'язки функціональних елементів та відповідних їм морфологічних еквівалентів біологічної форми руху матерії. Морфологічна адаптація структур представляє собою вираження реактивної пластичності тканин в умовах не лише норми, але і патології, а пластичне забезпечення функцій є всезагальною метаболічною основою динаміки живого.
Закон єдності будови і динаміки в патології означає, що всі Функціональні зміни слід розглядати як вираження внутрішніх змін структур живого, її внутрішніх матеріальних перебудов. Внутрішні перебудови матеріальних структур - основна причина зміни динаміки живого. Зворотна зміна організації даної структури може вважатися функціональною зміною. Незворотність пошкодження функції свідчить про незворотні (органічні) зміни структури живого. Між цими крайніми варіантами можуть існувати різні перехідні стани.
Послідовне обгрунтування погляду на форму живого як на організацію не лише просторову, але і часову, не тільки речовини, але і процесів, можливе тільки з позицій матеріалістичної діалектики, закономірності взаємозв'язку якої змісту і форми справедливі і для взаємозв'язку функцій і структур організмів. Структура живої системи, таким чином, виступає як єдність внутрішньої форми і змісту.
Принципи структурності - це принципи єдності морфології і фізіології в теорії патології. Із закону єдності будови (організації) і динаміки логічно витікає проблема морфологічно-каузального еквівалента функції. В процесі еволюції склалась множинна (еквіфізальна) забезпеченість однієї і тієї ж функціональної системи різними механізмами і відповідними їм морфологічними утвореннями.