ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ НОРМИ ТА ПАТОЛОГІЇ
ВСТУП
Проблема норми і патології вивчалась на протязі всієї історії медичної науки, є предметом боротьби матеріалістичного і ідеалістичного світоглядів. В основі сучасних ідеалістичних уявлень про норму лежить релятивізм. Зокрема, А.В. Кнайкер в статті "Філософське обгрунтування норми в медицині пише: "Патологія така ж функція для розуміння, як і норма. Між нормою і патологією немає ніякої принципової різниці". Згідно об'єктивно-ідеалістичних поглядів норма-це сукупність певних проявів, властивостей організму, що відображають лише "ідею цього організму". Матеріалістична наука розглядає норму як вираз об'єктивного стану організму, прояв оптимальної його життєдіяльності. Біологічне поняття норми тісно пов'язане із філософською категорією міри. В нормі відображається такий якісний стан життєдіяльності організму, на який кількісні функціонально-морфологічні зсуви (збільшення чи зменшення) в певних рамках суттєво не впливають.
В недалекому минулому патологію як науку вважали філософією або методологією медицини. А.А. Богомолець признавав патологію методологією медицини, бо "вона повинна показати діалектичність розвитку як самих патологічних процесів, так і наших уявлень про них і навчити лікаря діалектичному матеріалістичному аналізу хвороби і хворої людини". Проте важливим в теоретичній медицині є питання про межі між нормою і патологією, здоров'ям і хворобою, а межі ці дуже мінливі і рухливі.
1. Детермінізм і теорія причинності в патології.
Детермінізм-філософське вчення про всезагальний універсальний взаємозв'язок і причинну обумовленість природних, суспільних і психічних процесів. Ідея про те. що все виникає і знищується закономірно, в результаті дії певних причин, зародилась ще в епоху античності. Однак принцип детермінізму був сформульований П.Лапласом на початку 19 ст. особливу роль в утвердженні принципу детермінізму в медицині зіграла опублікована в 1865р. книга К.Бернара "Вступ до вивчення дослідної медицини". К.Бернар так визначає детермінізм: "Ми визнали в загальність принципу фізіологічного детермінізму в живому організмі і виразимо нашу думку такими положеннями: 1) існують певні матеріальні умови, які управляють виникненням явищ в житті; 2) існують закони, які управляють порядком і формою цих явищ... Детермінізм є не що інше, як визнання закону - всюди, завжди."
Людське пізнання в своєму русі іде від констанції загального взаємозв'язку і взаємодії речей до виділення окремих сторін, до розкладення взаємодії на складові елементи. Принцип всесвітньої універсальної взаємодії предметів і явищ лежить в основі марксистського детермінізму. Детермінізм включає в себе причинність, але не зводиться до неї. Причинність-це одна з форм доповнення і прояву детермінізму. Принцип причинності його конкретизує і обґрунтовує.
І.В.Давидовський вважав, що "каузальність і детермінізм-суміжні, але різні поняття, що трактують, з однієї сторони причинність, тобто причинно-наслідкові зв'язки, з іншої — пізнання сутності явища, тобто закономірності, що лежать в його основі".
Історично першою формою детермінізму в патології був механістичний детермінізм, який розглядав хворобу як специфічну взаємодію внутрішнього (огранізм) і зовнішнього (середовище). Механістичний монокаузалізм в теорії інфекційної патології в 19 ст. був найвищим етапом розвитку цього напряму, основною помилкою, якого було зведення причинності до одного із етіологічних факторів (переважно зовнішнього); ототожнення причинності з зовнішнім пошкоджуючим впливом, не враховуючи реактивних властивостей організму. Нові наукові дані, одержані в 19-20 ст., вимагали розробки нових теорій. Однією з них була теорія кондиціоналізму, яка намагалась подолати монокаузалізм за допомогою принципу абсолютної еквівалентності всіх умов. Медотологічна погрішність теорії еквівалентності умов не в тезисі conditio sine (без необхідних умов немає наслідків), що логічно з позицій діалектико-матеріалістичного розуміння причинності, а у визнанні принципової рівнозначності всіх умов. Подолати односторонність механістичної концепції причинності в етіології можна лише на основі правильного розуміння каузального впливу як єдності дії і реактивної протидії. Подолати універсальність і необхідність врахування всіх кондиціональних факторів можна лише на основі правильного виділення із цієї сукупності умов-необхідних і достатніх для настання даного наслідку. Відношення між причиною і наслідком завжди носить характер необхідності. Це означає, що при постійних умовах одна і та ж причина породжує одні і ті ж наслідки. При постійних умовах причинний зв'язок володіє стійкістю. Однак із зміною умов даний причинний зв'язок втрачає характер необхідності і стає чимось випадковим.Розуміння причин хвороб буде далеко не повним без встановлення зв'язку зовнішніх діючих факторів із внутрішніми структурними закономірностями сприймаючих ці впливи систем, тобто причинне пояснення не може бути задовільним без його структукно-субстанціонального обгрунтування. Це і є сутність "Морфологічного детермінізму". Структурність — одна із всезагальних об'єктивних властивостей організованих матеріальних систем і процесів, являє собою суттєву, генетично детерміновану рису життя. Необхідно визнавати мобільними як структуру, так і функцію в їх безперервній взаємодії з факторами зовнішнього і внутрішнього середовища людини, які постійно змінюються.