Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди
Щодо релігії Сковорода виходив з визнання закономірності розвитку природи, можливості пізнання світу і людини. В цьому яскраво виявилась матеріалістична тенденція його вчення, пов’язаного з традиціями гуманізму та прсвітництва. Інша річ, що мислитель визнавав можливість алегоричного витлумачення легенд і міфів. Вони стали одним із важливих засобів самопізнання людиною свого справжнього єства — “сродної” натури, не пізнавши яку неможливо знайти своє природнє покликання і ствердитися в сфері діяльності, яка приносить насолоду людині і користь суспільству.
Дослідник спадщини Сковороди В. Шинкарук у своїй статті “ Великий селянський просвітитель” так пояснює ставлення філософа до Біблії: “Істинний смисл Біблії, за Сковородою, полягає в прихованій за символічною формою ідеї рівності всіх людей, любові і спільності всього... Як і багато інших ідеологів плебейських мас, Сковорода намагався своєю теоретизацією Біблії відродити бунтарський дух ранньго християнства. І навчав він не Біблії, а ідеям рівності, братерства, свободи, ідеям неприйняття ганебної соціальної дійсності”.
Філософ визнавав лише алегоричний зміст Біблії, за допомогою якої він прагнув намалювати утопічну картину ідеального з погляду моральності світу, в якому стверджується істинно людський спосіб життя.
Необхідно зазначити, що вивчаючи всі три різновиди світу, найбільшу увагу він приділяв людині.
Григорій Сковорода здобув освіту, як відзначалося у Києво-Могилянській академії, де мав можливість засвоїти всі найважливіші ідеї, які викладалися в її лекційних курсах. Крім того, в процесі самоосвіти він багато надолужував з того, чого не знайшов в академії. Саме це дало змогу філософу усвідомити світоглядне значення вчення М. Коперника, виразно побачити успіхи людства в науці і техніці, в пізнанні Всесвіту.
Однак інтереси Сковороди зосереджуються не на природознавстві, а на людинознавстві, на проблемі людини і людського щастя. Тому, наприклад, при безперечній і зрозумілій спільності певних рис світогляду Сковороди з поглядами його сучасників, які спиралися насамперед на узагальнення досвіду природознавства, не можна не помітити, що тут ми маємо справу з двома різними напрямами просвітництва XVII-XVIII століть.
У світогляді Сковороди зустрічається несподіване сусідство наукових знань про природу і запозичених із середньовічних збірників “Фізіолог” чи “Бестіарій” та відомостей про тваринний і рослинний світ, пов’язаних з фантастичними уявленнями, які тлумачилися алегорично.
Захоплення науково достовірними фактами у нього мириться з міфологічними та фантастичними уявленнями, нереальності яких він не заперечує, але зрештою визнає їх морально-практичну функцію, здатність бути засобом пізнання людиною внутрішнього змісту речей.
Спираючись на розроблену концепцію трьох світів і двох натур, Григорій Сковорода створив філософське вчення, центром якого стала людина і проблеми досягнення нею щастя.
3. Педагогічні і морально-етичні принципи Григорія Сковороди.Письменник-мислитель Г. Сковорода не міг не бачити, що боротьба селянства за свободу, прагнення людей праці до справедливого перерозподілу соціальних благ у ті часи (XVII-XVIII ст.) оберталися ще більшим посиленням експлуатації та гнобленням трудящих. Усвідомлення цього, а також спостереження над зростанням несправедливості та злочинів, занепадом духовних цінностей, обожненням тлінного багатства спонукали Сковороду виробити вчення, в якому вістря критики суспільних відносин та боротьби за їх докорінну перебудову переноситься у сферу моралі.
Він приходить до висновку, що своє щастя людина повинна знайти в “сродній” праці (праця, що відповідає природнім здібностям, нахилам та уподобанням людини). Тим часом у світі панують відносини, які грунтуються на несправедливому розподілі праці. В цьому філософ вбачає головне джерело нещасть і страждань людей, їх постійного невдоволення долею. Він виступає проти породженого таким станом речей поневолення людини, наруги над її гідністю.
Утопізм уявлень і сподівань Сковороди полягав у тому, що в тому суспільстві обрання “сродної” праці обмежується соціальним, класовим становищем усіх і кожного, що поділ праці зовні нав’язується індивідам — стихійною силою.