Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди

Вступ

Розвиток духовної культури українського народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, педагога, поета і письменника Григорія Сковороди. Його діяльність припадає на другу половину XVIII століття. Внесок митця у суспільну і філософську думку та літературу можна зрозуміти лише у зв’язку з соціально-економічними процесами тієї доби. У цей час посилилася визвольна боротьба закріпаченого селянства. На фоні цих подій формувалися погляди і переконання Григорія Сковороди. Він виступає з протестом проти світу, в якому панують жорстокі порядки, соціальна нерівність, ганебні пристрасті. Сковорода таврував можновладців, пройнятих жадобою наживи та владолюбністю. Світ зла у нього досить конкретизований, його носіями він вважає поміщиків, глитаїв, здирників, панство, духівництво.

Це був поступовий прогрес сходження від простої критики і заперечення існуючого суспільства до складання та вироблення певного філософського вчення, що складалося із систематизованих та всебічно обгрунтованих поглядів і принципів. Від літературних творів у вигляді віршів та епіграм, висміюючих державний лад і притаманні йому недоліки, Сковорода з часом переходить до складання філософських притч, діалогів та творів, де замислюється не над конкретними, а над вселенськими проблемами. Його цікавлять морально-етичні, естетичні принципи, питання педагогіки та виховання всебічно розвиненої і високоморальної особистості. Крім того, Сковорода звертається до питання побудови світу та сенсу людського життя і щастя.

Звичайно, щоб зрозуміти філософсько-педагогічні погляди Григорія Сковороди, необхідно детальніше прослідкувати його життєвий шлях та процес становлення і формування його як великого філософа, літератора та педагога, що залишив помітний слід в історії українського народу.

1. Формування філософсько-етичних поглядів

Г. Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака. В 1734-1753 роках з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. Протягом кількох років (1741-1744) обдарований юнак був співаком придворної капели в Петербурзі. Залишивши капелу, Сковорода знову повернувся до навчання в Академії.

У 1745 році прослухавши дворічний богословський курс, Сковорода як один із кращих учнів Академії, що “… швидко перевершив ровесників своїх успіхами і похвалами”, був представлений полковнику Г. Вишневському і в складі його комісії по заготівлі вин в Токаї для царського двору відбув до Угорщини, де перебував до 1750 року. На цей час припадають також його подорожі по Австрії, Словаччині, Польщі, Італії.

Повернувшись на Україну, в 1751 році Сковорода деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії.

У своєму курсі лекцій він пропагував думки, які суперечили офіційно-догматичному погляду на поезію, Сковорода рішуче відкинув вимогу наставників семінарії дотримуватися існуючої традиції, заявивши єпископу Н. Срібницькому: “Одна справа пастуша сопілка, інша — пастирський жезл”. Після цього йому довелося залишити семінарію, і він востаннє повернувся до Києво-Могилянської академії, де навчався до 1753 року.

Як здібного вихованця митрополит Тимофій Щербацький у 1753 році рекомендував Григорія Cковороду домашнім учителем сина багатого поміщика С. Томари. Не бажаючи терпіти образи в родині Томари і маючи свої власні погляди на виховання та проблеми педагогіки, через рік Сковорода залишив це місце і здійснив подорож до Москви. Майже рік він провів у Троїце-Сергієвій лаврі, поповнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повернення на Україну Сковорода знову посідає місце домашнього вчителя. На цей раз у маєтку С. Томари в селі Ковраях він перебував до 1758 року. Тут почалась його літературна творчість. У Ковраях він написав перші вірші, згодом включені до збірника “Сад божественных песней”. Подальше життя письменника пов’язане з Слобожанщиною. Протягом кількох років Сковорода обіймав посаду викладача в Харківському колегіумі, де в 1759/60 навчальному році викладав поетику, а потім – курс синтаксими та грецької мови.

У колегіумі Сковорода познайомився з учнем М. Ковалинським, з яким підтримував дружні зв’язки протягом усього життя. Це спілкування мало творчим наслідком багату латинську епістолярну спадщину Сковороди. Ковалинському українська культура завдячує тим, що він склав біографію свого вчителя.