АНТИЧНА ФIЛОСОФIЯ.

4. Посткласична антична фiлософiя у стародавньому Римi.

4.1 Римський епiкуреїзм.

Грецiя, її культура та фiлософiя, мала величезний вплив на становлення римської державностi, культури, фiлософiї. Початковi етапи розвитку римської фiлософiї були пов’‘язанi з перекладами з грецької. Неможливiсть однозначного перекладу призвела до посилення образностi мови, втрати строгої логiчностi. Недаремно фiлософськi погляди Лукрецiя Кара вик¬ладено в поетичнiй формi, а римськi неоплатонiки вважали не¬можливим побудувати фiлософську систему, яка спирається тiльки на строгi, визначенi поняття. Еклектизм у стародавнь¬ому Римi стає не тiльки характерною рисою бiльшостi вчень, але й претендує на роль самостiйного фiлософського вчення.Одним з перших вчень, яке проникло до Риму, було епiку¬рейство. Це вiдбулося приблизно в II ст. до н.е. Легкiсть, iз якою вчення Епiкура прижилося в Iталiї, пояснюється тим, що для розбагатiлих римських аристократiв - елiти суспiльст¬ва - новiтня фiлософiя асоцiювалася з гедонiзмом (вченням, згiдно якого найвищим благом i метою життя є насолода). Те, проти чого боровся Епiкур, стало основою розповсюдження його вчення.

Першою школою епiкуреїзму в Римi стала школа Сiрона та Фiлодема поблизу Неаполя. Якщо Сiрон залишається у вiдносно¬му затiнку (кiлькiсть згадувань про нього незначна), то Фiлодем - дуже вiдома персоналiя в фiлософiї. Цiлий ряд його праць було вiдкрито при розкопках Геркуланської бiблiотеки, засипаної попелом пiд час виверження Везувiя у 79 р. н.е.

Фiлодем прибув до Iталiї приблизно у 80 р. до н.е. Тут вiн познайомився з вiдомим тодi меценатом Пiзоном. В маєтку Пiзона i була заснована епiкурейська школа. Дiяльнiсть Фiло¬дема та грошi Пiзона дали вiдчутнi результати. Скоро маєток перетворився у культурний центр, рiвного якому не було в тi часи. Часто навiдували цей дiм Вергiлiй, Горацiй. Окрiм ши¬рокої просвiтницької дiяльностi, Фiлодем займався i теоре¬тичними фiлософськими розробками. Йому належить ряд праць з питань логiки, в яких аналiзується iндукцiя як метод, з’‘ясо¬вується роль аналогiї в пiзнаннi, а також проводитьсся кри¬тика стоїкiв з рiзних питань.

Дуже вiдомим послiдовником епiкурейства в Римi був Тит Лукрецiй Кар (I ст. до н.е.). До нас дiйшла повнiстю його поема ‘‘Про природу речей’‘, у якiй вiн детально розробляє атомiстичну концепцiю. В цiлому вчення Лукрецiя лише зовнi схоже на систему Епiкура. Лукрецiй, як i Епiкур, вважає, що людське щастя має двох головних ворогiв: страх перед загроб¬ною вiдплатою i перед Богом. Перший випливає з вiри у безсмерття душi. Причина його полягає у незнаннi. Тому фiлософiя повинна звiльнити людину духовно, через просвiтництво. Iз другим страхом складнiше. Лукрецiй не за¬перечує iснування богiв, а лише вчить, що вони не можуть втручатися у життя людей. Обгрунтовував вiн цей погляд атомiстичною теорiєю побудови свiту. Ця теорiя пояснювала всi явища природи, зокрема i богiв, якi складаються з особ¬ливих найтонших атомiв i знаходяться мiж свiтами як сили їх вiдродження, створення.

Незважаючи на близькiсть поглядiв на природу у Лукрецiя до поглядiв Епiкура, їх теорiї вiдрiзняються при вирiшеннi питання про мiсце людини у суспiльствi. Самоусунення вiд полiтичного життя у Епiкура змiнюється пропагандою активного полiтичного життя особи у Лукрецiя. Для Лукрецiя, на вiдмiну вiд Епiкура, головним фiлософським вченням є не етика, а фiзика - пояснення природи. Людина, котра знає загальнi при¬роднi закони, завжди знайде своє мiсце у суспiльствi.

4.2 Стоїцизм у стародавньому Римi.

Iз самого початку стоїцизм стояв осторонь вiд класичних форм грецької фiлософiї. Бiльшiсть стоїкiв були вихiдцями з колонiй, а не з метрополiї. Проникнення стоїцизму в Рим вiдбувалося водночас iз його елiнiзацiєю, тобто поверненням до традицiй Платона, Арiстотеля. Провiдну роль у цьому вiдiгравав Панецiй (прибл.185-110 рр. до н.е.). Рiзнобiчно освiчена людина, вiн немало зробив, щоб очистити вчення стоїцизму вiд вiдвертого схимництва.

Замiсть протиставлення душi i тiла у Панецiя людина - гармонiйна iстота, навiть божественний Логос дiє на неї не ззовнi, а проникаючи в середину, зливаючись iз нею, ‘‘про¬ростає в душi’‘. Визнаючи провiдну роль долi (‘‘фатуму’‘), вiн придiляє увагу i самостiйностi особи. Окрiм верховенства обов’‘язку визнається роль насолоди в життi людини. Насолоди подiляються на природнi та надприроднi. Справжнiй стоїк не цурається нi тих, нi iнших. Тому етичнi погляди Панецiя близькi до утилiтаризму. Видiляючи три форми релiгiї - пое¬тичну, фiлософську та державну, - вiн визнає цiннiсть тiльки державної як регулятора життя суспiльства, основи для вихо¬вання iндивiда.

Дiяльнiсть Панецiя дала потужний поштовх для розвитку стоїчної думки. Деякi учнi, наприклад Цiцерон, сягнули дуже значних висот у полiтичному життi, створили свої власнi системи, трансформуючи стоїцизм настiльки, що їх учення вiдносять до напрямкiв еклектичної фiлософiї.