Зворотний зв'язок

АНТИЧНА ФIЛОСОФIЯ.

2.3 Фiлософiя Сократа.

Остаточне усвiдомлення мiсця фiлософiї у суспiльствi було здiйснене Сократом (469-399 рр. до н.е.). Вiн першим прийшов до висновку, що фiлософiя - це дiяльнiсть по усвiдомленню, осмисленню та визначенню вiдношення людини до дiйсностi. Фiлософ - людина, яка змiнює своє вiдношення до свiту вiдповiдно до змiн обставин буття.

Сократ гостро полемiзує iз софiстами, хоча сам вiн фак¬тично продовжує розпочату ними справу в утвердженнi людини як головної теми фiлософських мiркувань. Негативне вiдношен¬ня до софiстiв Сократ пояснював тим, що вони ‘‘продавали знання за грошi кому завгодно’‘.

Сократ рiшуче повертає фiлософськi дослiдження вiд вив¬чення Космосу, природи до людини як духовної iстоти. ‘‘Пiзнай самого себе’‘ - такою є головна теза сократiвського фiлософствування. I таке знання можна здобути в практичнiй зустрiчi умiв. Сократ принципово вiдмовляється вiд запису¬вання своїх думок, вважаючи дiйсною сферою знання, мудростi живу бесiду з опонентами, живу полемiку. Саме вiн ввiв по¬няття ‘‘дiалектика’‘ (вмiння вести бесiду, сперечатися).

Розкриваючи проблему людини, вiн ставив питання про такi характеристики, як ‘‘мужнiсть’‘, ‘‘розсудливiсть’‘, ‘‘добро¬та’‘, ‘‘краса’‘ тощо. Суперечностi у вiдповiдях спiврозмов¬никiв, що їх виявляв Сократ, свiдчили про неможливiсть звести загальний змiст понять до їх конкретно-iндивiдуальних проявiв. Вiдкривши неможливiсть iснування загального як конкретного та iндивiдуального iснування (‘‘краси’‘ взагалi поряд з красивою дiвчиною, вазою, краєвидом, свинею i т.д.), Сократ фiксує нову для фiлософiї проблему, визнаючи: ‘‘Я вiчно блукаю i не знаходжу виходу’‘.

Фiлософiя Сократа - своєрiдна межа в iсторiї античної фiлософiї. У всiх досократiвських мислителiв (‘‘досократики’‘) свiт виступає у виглядi цiлiсностi, яка пiдпорядковує собi людину - ‘‘одну з’‘ частинок Космосу. Сократ же вирiзняє люди¬ну, визначаючи предметом фiлософiї вiдношення ‘‘людина-свiт’‘.

2.4 Платон.

Платон (427-347 рр. до н.е.) - перший з античних фiлософiв, чиї працi збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 р. до н.е. заснував у Афiнах фiлософську школу, вiдому пiд назвою Академiя (тому що вона знаходилась у парку, присвяче¬ному мiфiчному героєвi Академу). Свої працi вiн писав у виг¬лядi дiалогiв - ‘‘Учта’‘, ‘‘Гiппiй Бiльший’‘, ‘‘Горгiй’‘, ‘‘Держа¬ва’‘ та iн.Платон свої головнi зусилля зосереджує на вирiшеннi вiдкритої Сократом проблеми iснування загального (‘‘краси’‘ взагалi, ‘‘мужностi’‘, ‘‘добра’‘ тощо). Вiн не мав сумнiвiв у iснуваннi загального реальним чином, а як воно саме iснує - нiкому ще не вiдомо. Тому Платон вiдшукує аргументи, котрi повиннi довести скептикам реальнiсть iснування загального. Так, вiн вiдзначає, що закони держави не iснують у виглядi конкретних речей ( текст закону ще не є законом), але реаль¬но впливають на життя суспiльства. Платон долає проблему, що зафiксована Сократом, завдяки створенню гiпотези про iсну¬вання специфiчних предметiв, вiдмiнних вiд речей навколишнь¬ого свiту. Припустивши iснування реальних предметiв, Платон розглядає загальне як iдеальний предмет, iдею. Iдеї, що внаслiдок своєї досконалостi виявляють себе як еталони, справжня реальнiсть, є дечим первинним вiдносно до конкрет¬них речей як копiй iдей. А чуттєво даний свiт конкрет¬но-iндивiдуальних речей є вiдбитком загальних речей. Отже, речi повсякденного свiту є спрощеним варiантом iншого свiту, бiльш досконалого - iдеального. Здатнiстю до безпосереднього контакту з iдеями надiлена людська душа, яка пiсля смертi тiла вiддiляється вiд нього i повертається до безтiлесного царства iдей, бо для iснування тiла i душi повинна бути вiдповiдна iдея, яка керує процесами в дiйсностi. Душа, з’‘єднуючись iз тiлом, втрачає свою iдеальнiсть (вiдповiднiсть iдеї), забуває все, що споглядала у свiтi iдей. Але у вiдповiдному станi ( у снi, коли душа не зале¬жить вiд тiла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорiї Платона пiзнання, в ходi якого формуються загальнi поняття (про будинок взагалi, добро взагалi, трикутник взагалi), є процесом пригадування.

Платон першим ввiв у фiлософiю поняття матерiї, яке в нього позначає небуття, нiщо. Матерiя - це те, чого не iснує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгоди¬ти в своїй теорiї наявну реальнiсть iз тiєю, яка була до неї. Вживаючи поняття ‘‘матерiя’‘, Платон утримує в свiдомостi принцип, вiдкритий Гераклiтом: ‘‘Iз нiчого може виникнути ли¬ше нiщо’‘. Все, що iснує, виникло iз чогось, але саме тепер того, iз чого все виникло, немає, тому ми кажемо, що воно - матерiя. Цим поняттям знiмається проблема пiзнання того, що було: його вже немає. Ця властивiсть матерiї перетворюватись у небуття i перешкоджає створенню свiту, повнiстю вiдповiдного iдеальному царству. Взаємодiя матерiї та iдей призводить до пошкодження, деформування iдей, до втрати конкретними речами тiєї досконалостi, яку мала ‘‘чиста’‘ iдея.

Взаємодiю iдеї i матерiї Платон фiксував математично. Вiн дуже цiнував фiлософiю Пiфагора, вважаючи, що пiфаго¬рейцi першими усвiдомили роль iдей.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат