АНТИЧНА ФIЛОСОФIЯ.

Атоми рухаються i утворюють найрiзноманiтнiшi з’‘єднан¬ня, якi сприймаються людьми як рiзнi речi, процеси, що вини¬кають i зникають. Але це розмаїття, стверджує Демокрiт, уда¬ване: немає рiзних речей, процесiв, є лише рiзнi з’‘єднання одних i тих самих атомiв. Атомiзм можна розглядати як фiлософське усвiдомлення реальної життєвої ситуацiї в рабов¬ласницькому суспiльствi, адже атоми тотожнi своєю не¬подiльнiстю i вiдрiзняються лише зовнiшньою, тiлесною фор¬мою, як i люди тотожнi в своїй ‘‘людяностi’‘, але рiзнi за зовнiшнiстю. Цi атоми рухаються вiдповiдно до необхiдностi в порожнечi, так i люди рухаються вiдповiдно своєму мiсцю в суспiльному життi. Соцiальний пiдтекст атомiстичної теорiї яскраво демонструє римський переклад грецького слова ‘‘атом’‘

- ‘‘iндивiд’‘.

Якiсно новим для античної фiлософiї є поняття ‘‘нескiнченностi’‘, ‘‘незнищеностi’‘ Космосу, в якому iснує ба¬гато рiзних свiтiв. Цi свiти не вiдрiзняються iстотно вiд свiту, в якому ми безпосередньо живемо. Розумiння дiйсностi в уявi Демокрiта пiдпорядковане принциповi необхiдностi. Ця необхiднiсть абсолютна настiльки, що не визнає навiть тео¬логiчної її iнтерпретацiї: ‘‘Боги не потрiбнi Космосу’‘. Вияв¬лення причин i наслiдкiв, якi простягаються у нескiнченний ланцюг, i є, з точки зору Демокрiта, головним предметом пiзнання. Там, де виникали питання про можливiсть, випад¬ковiсть, Демокрiт вбачає проблему пошуку невiдомих причин. Так, його концепцiя ейдосiв - чуттєвих образiв, виявляє себе як спроба знайти причину розбiжностей мiж поняттям про ато¬марну будову Космосу i чуттєвими даними. Ейдоси виникають як промiжне утворення мiж об’‘єднанням атомiв (конкретною рiччю) i вiдповiдним органом чуття людини. Кожна рiч видiляє у се¬редовище щось подiбне до предмета, котре проникає в око, тактильнi органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторi мiж предметом i органом чуття, потрапляючи до суб’‘єкта як вiдбиток. Вирiшення проблеми причини невiдповiдностi мiж уявною картиною буття i чуттєвими даними стає головним предметом розвитку у класичнiй античнiй фiлософiї.

2.2 Софiстична фiлософiя.

В античнiй софiстицi дуже важко знайти цiлiсну кон¬цепцiю чи течiю, вона має розмаїття вчень, поглядiв рiзних її представникiв. Однак її спiльною ознакою можна чiтко виз¬начити суспiльне положення софiстiв. Розквiт софiстичної фiлософiї вiдбувся у перiод Пелопонеської вiйни (431-404 рр. до н.е.). Найбiльш вiдомими iз старших софiстiв визнають Горгiя, Протагора, Гiппiя, Продiка, Антифонта.

Горгiй (прибл.483-373 рр. до н.е.). Висунув три найвiдомiших тези: 1) нiчого не iснує; 2) якщо щось iснує, то його неможливо пiзнати; 3) у випадку, коли ми можемо щось пiзнати, то неможливо цi знання передати чи пояснити iншiй людинi. Докази цих тез будуються на чiткiй логiчнiй фiксацiї визначень понять. Уся конструкцiя базується на прийняттi вiдповiдного положення, iз якого виводяться висновки, що су¬перечать розповсюдженим точкам зору.

Горгiй досить чiтко вирiзняє значення слiв, використо¬вує змiни значень в рiзних контекстах. Ця манiпуляцiя мовою, її логiчною i граматичною структурою, характерна для всiх софiстiв.Протагор (прибл.481-373 рр. до н.е.). Вiдомий як один з найбiльш популярних учнiв Демокрiта. Вiдстоює традицiйний для софiстiв релятивiзм. Є автором знаменитої тези: ‘‘людина є мiрою усiх речей, iснуючих - що вони iснують, неiснуючих - що вони не iснують’‘. Вказану тезу у Протагора допомагають зрозумiти суттєвi пояснення Секста Емпiрика про те, що ‘‘Про¬тагор ... мiрою називає критерiй, речами - справи.., що лю¬дина є критерiй усiх справ, дiянь’‘. Повне роз’‘яснення кон¬цепцiї Протагора суперечить принципово вченню Аристотеля про спiвпадiння висловлювань з дiйснiстю. Цi двi рiзнi концепцiї антиномiчнi, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, якi ведуть людину до успiху при завершеннi за¬думаної справи - iстиннi, а успiх у справах є унiверсальною людською мiрою знань, будується на абсолютно протилежному Аристотелевi вченню про iстину. Для софiстiв тiльки досвiд може слугувати джерелом знання, а не ‘‘нус’‘, ‘‘абстрактне мислення’‘, ‘‘iдея’‘.

Найбiльш вiдомими молодими софiстами були Фразiмах, Критiй, Алкiдам, Лiкофон, Полемон. Практична розробка проб¬лем риторики, граматики, логiки стала для них домiнуючою, бо софiсти бачили своє мiсце саме як вчителiв, наставникiв мо¬лодi. Спираючись на своє переконання про важливiсть мови для впливу на людей, вони здiйснили головний крок на шляху ви¬никнення фiлологiї. Протагор першим почав визначати роди iменникiв, здiйснив подiл мови на чотири види: прохання, пи¬тання, вiдповiдь, вказування, i назвав їх коренями мови. Продiк вiдомий своїми думками про синонiми.

Практичне спрямування школи софiстiв призвело до розме¬жування в античнiй фiлософiї течiй практицизму та споглядан¬ня, усвiдомлення сутi буття.