КОРОТКИЙ ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК

70. ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний), філос. направлення, виходить з того, що все справжнє (позитивне) знання - сукупний результат спец. наук; наука, згідно П., не потребує будь-якій стоячій над ній філософії. Засн. в 30-х рр. 19 ст. О. Контом (ввів самий термін). Розрізняють "классич." П. - Е. Літтре, І. Тен, Е. Ренан (Франція), Дж. С. Милль, Г. Спенсер (Великобританія), В. В. Лесевич, М. М. Троцкій (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучас. форма П. - неопозитивіз. Виявив вплив на методологію прир. і суспіл. наук (особливо 2-пол. 19 ст.).

71. ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз), засіб психотерапії і психол. вчення, розвинене З. Фрейдом в кін. 19 - поч. 20 ст., що ставить в центр уваги несвід. психіч. процеси і мотивації. Витиснення з свідомості неприйнятних для нього потягів (особливо сексуальних) і турбувань, що травмують розглядається в П. як гол. джерело невротич. симптомів і різн. патол. явищ (забувань, помилкових дій і т. п.). В основі психотерапії - аналіз комплексів ,що витіснять з допомогою вільних асоціацій, тлумачення снів і т. п. Психіч. структура особистості в П.: несвід. "Воно" (область потягів); свід. "Я", що стримує імпульси "Воно" шляхом різн. захисних механізмів; 'Понад-Я" (область соціальних норм і нравств. настанов). Став вхідною основою багатообразних течій глибинної психології; виявив вплив на літ. і на літ-ведення, мистец.-ведення і ін.гуманітарні науки.

72. ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermeneutikos -, тлумачущий), мистецтво ,що роз'яснює тлумачення текстів (класич. Стародавності, Біблії і т. п.), вчення про принципи їхньої інтерпретації; екзегетика. В тих, що ідуть від В. Дильтея філос. течіях кін. 19-20 ст. - вчення про "розуміння" (цілісне душевно-духовне переживання) як методол. основу гуманітарних наук (в протилеж. від "пояснення" в прир. науках).

73. БУТТЯ, філос. категорія, що значить реальність, існуючу об'єктивно. Незводиме лише до матеріально-предметного світу, Б. володіє різн. рівнями: органіч. і неорганіч. природа, біосфера суспіл. Б., об'єктивно-ідеальне Б. (цінності культури, загальнозначимі принципи і категорії наук. знання і ін.), Б. особистості.

74. МАТЕРІЯ (лат. materia), речовина; субстрат, субстанція; зміст. В лат. філос. мову термін введений Цицероном як переклад грец. hyle. Поняття М. як субстрата речовинного світу було вироблене в грец. філософії в вченнях Платона і Аристотеля, при цьому М. розумілася як неоформлене небуття (meon), чиста потенція. Сформулюване Декартом поняття М. як тілесної субстанції (в протилежність "мислячій" субстанції), що володіє простір. довжиною і подільністю, покладено в основу матеріалізму 17-18 ст. М. - центр. категорія діалектич. матеріалізму.75. СВІДОМІСТЬ, одне з осн. понять філософії, соціології і психології, що значить людську спроможність ідеального відтворення дійсності в мисленні. С. - вищ. форма психіч. відбивання, властива суспільно розвиненій людині і зв'язана з промовою, ідеальна сторона цілепоглинаючої діяльності. Виступає в двох формах: індивідуальній (особистій) і суспільній.

76. МИСЛЕННЯ, вищ. сходинка людського пізнання. Дозволяє одержувати знання про такі об'єкти, властивості і відношення реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання. Форми і закони М. вивчаються логікою, механізми його протікання психологією і нєйрофізіологією. Кібернетика аналізує М. в зв'язку з задачами моделювання деяких мисл. функцій.

77. РУХ (філос.), засіб існування матерії, в самому загальному вигляді - зміна взагалі, всяка взаємодія об'єктів. Р. виступає як єдність мінливості і тривалості, перервності і безперервності, абсолютного і відносного.

78. РОЗВИТОК, направлена, закономірна зміна; в результаті Р. виникають нові якості стану об'єкту - його складу або структури. Розрізняють дві форми Р.: еволюційну, зв'язану з поступовими кількіс. змінами об'єкту; революційну, що характеризується якіс. змінами в структурі об'єкту. Виділяють висхідну лінію Р. (Прогрес) і нисхідну ( Регрес). В сучас. науці розробляються спеціально-наук. теорії Р., в яких, напротивагу від класич. природознавства, що розглядало гол. обр. зворотні процеси, описуються нелінійні, скачкообразні перетворення.

79. ПІЗНАННЯ, процес відбивання і відтворення дійсності в мисленні суб'єкту, результатом якого є нове знання про світ.

80. ІСТИНА, відповідність знання дійсності; об'єктивний зміст емпірич. досвіду і теоретич. пізнання. В історії філософії І. розумілася як відповідність знання речам (Аристотель), як вічне і незмінне абс. властивість ідеальних об'єктів (Платон, Августин), як відповідність мислення відчуттям суб'єкту (Д. Юм), як згода мислення з самим собою, з його апріорними формами (І. Кант). В сучас. логіці і методології науки класич. тлумачення І. як відповідності знання дійсності доповнюється поняттям правдоподібності - міри істинності і відповідно ложності гіпотез і теорій.

81. ЗАКОН, необхідне, істотне, тривке, відношення ,що повторюється між явищами в природі ісусп-ві. Поняття З. споріднено поняттю суттєвість. Існують три осн. групи З.: специфічні, або приватні (напр., З. додавання швидкостей в механіці); загальні для більших груп явищ (напр., З. збереження і перетворення енергії, З. прир. відбору); загальні, або універсальні, З. пізнання. З. складає задачу науки.