КОРОТКИЙ ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК
51. ГІЛОЗОЇЗМ (від грец. hyle - матерія і zoe - життя), філос. вчення про загальну одухотвореність матерії; термін введений в 17 ст. Р. Кедвортом. Г. характерний для ранньої ін.-грец. філософії (іонійська школа, Емпедокл), відносно стоїцизму, для натурфілософії епохи Відродження (Б. Телезіо, Дж. Бруно, Т. Парацельс), ряду франц. матеріалістів 18 ст., в т. ч. Д. Дідро, натурфілос. школи Ф. Шеллінга і ін.
52. ПАНТЕЇЗМ (від пан... і грец. theos - бог), реліг. і філос. вчення, що ототожнює Бога і світове ціле. Пантеістич. тенденції виявляються в еретич. Містиці сер. сторіччя. Характерний для натурфілософії Відродження і матеріалістич. системи Б. Спінози, поняття ,що ототожнює "Бога" і "природу", спиралося на П. в полеміці І. Г. Гердера, І. В. Гете і классич. нім. ідеалізм як з ортодоксальним теїзмом, так і з механіцизмом франц. матеріалістів.
53. МЕХАНІЦИЗМ, світогляд. принцип, висунутий в 17-18 ст., що пояснює розвиток природи і сусп-ва законами механіч. форми руху матерії. Джерело М. - абсолютизація законів механіки. В широкому сенсі - зведення складної, якісно своєрідної форми руху до більш простої (напр., соціальної - до біологічної).
54. КАРТЕЗІАНСТВО, направлення в філософії і природознавстві 17-18 ст., теоретич. джерелом якого були ідеї Р. Декарта (латинізов. ім'я сartesius - Картезій, звідси назв.). Основа К. - послідов. дуалізм, тобто розподіл світу на дві самост. і незалежні субстанції - протягнену і мислячу; вхідні принципи картезіанської гносеології - самодостовірність свідомості (декартовське "мыслю, отже існую") і теорія природжених ідей. В розвитку К. виявилися монізм (Х. Де Руа, Б. Спіноза) і окказионалізм (А. Гейлінкс, Н. Мальбранш).
55. МОНАДОЛОГІЯ (від монада і... Логия), вчення про монадах, розвинене Г. В. Лейбніцем в одноім. сурядності (1714) і його послідовниками.
56. СТИХІЙНА ДІАЛЕКТИКА відбиває світ як ціле, що беззупинно змінюється, в якому незмінний і самототожний першопочаток предстає в різноманітних формах, зазнаючи всілякі перетворення.
57. ОБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА це діалектика природи і матеріальних суспільних відносин. Об'єктивна діалектитка природи виявляється у її безмежності і вражаючій здібності до створення оригінальних форм матеріального буття. О.д.- "діалектика речей" (Геракліт). О.д.включає в себе усе цінне, що напрацьоване метафізикою у якості важливого, але обмеженого і в битійному, і, відповідно, у теоретичному просторі момента. Коротко це такі моменти: статистична модель світу, напрацьована метафізикою, і динамічна модель світу, що належить діалектиці, в цілому правомірно протиставляються одне одному.
58. CУБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА ("негативна" діалектика), у якій потрібно виділити два моменти: 1). У людському житті суб'єктом заперечуваності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що іяк заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п. ; 2). В природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.
59. ДІАЛЕКТИКА ГЕГЕЛЯ. Вершиною у розвитку домарксистської Д. була ідеалістична Д. Гегеля. Гегель"вперше представив весь природний, історичний і духовний світ і вигляді процесу, тобто у безперервному русі, зміні, розвитці, і зробив спробу розкрити нутрішній зв'язок цього руху і розвитку ". На відміну від абстрактних визначень розсудку Д., за Гегелем є такий перехід одного визначення у інше, в якому виявляється, що ці визначення містять заперечення самих себе.
60. ДІАЛЕКТИКА МАРКСА. Істинне наукове розуміння Д. було створено Марксом і Енгельсом. Відкинув ідеалістичний зміст філософії Гегеля, вони побудували Д. на основі матеріалістичного розуміння історичного процесу ірозвитку пізнання, узагальнення реальних процесів, що діють у природі, суспільстві імисленні. Теорія пізнання розглядається матеріалістичною діалектикою як узагальнена історія пізнання і кожне поняття, кожна категорія, не дивлячись на свій предельно загальний характер, відмічені печаткою історичності. Гол. категорією матеріалістичної діалектики є протиріччя.61. МОЛОДОГЕГЕЛЬЯНСТВО - радикальне крило гегелевської філософської школи. Їх інтерпритація філософії Гегеля і критика християнства виявились специфічною для тогочасних нім. умов формою пробудження буржуазно-демократичного мислення і політичного інтересу взагалі. Оформленню лівого крила гегельянства сприяла книга Д. Штрауса "Життя Іісуса " (1835), де були критично проаналізовані євангельські догмати. Штраус розглядав Христа як буденну історичну особистість, надприродність якої є продуктом міфу.М. цікаво як перша спроба- на моделі релігії - проаналізувати суспільну свідомість у якості соціальної структури (ідеалогії). У центрі їх уваги опинилось питання про те, як виникають і отримують примусову силу невірні уявлення про суспільство. М. виявило обмеженість чисто іманентного аналізу суспільної свідомості і вказало на необхідність дослідження матеріальних суспільних відносин, виведення з них духовного життя суспільства.