КОРОТКИЙ ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК
12. ІДЕАЛІЗМ (франц. idealisme, від грец. idea ідея), загальна позначка філософських вчень, що затверджує, що дух, свідомість, мислення, психічне первинно, а матерія, природа, фізичне вторинне, похідне. Основні форми ідеалізму об'єктивний і суб'єктивний. Перший затверджує існування духовного першопочатку поза і незалежно від людської свідомості, другий або заперечує наявність будь-якої реальності поза свідомістю суб'єкту, або розглядає її як щось таке, що повністю визначається його активністю. Розрізняють різноманітні форми ідеалізму в залежності від того, як розуміють духовний першопочаток: як світовий розум ( панлогізм) або світову волю (волюнтаризм), як єдину духовну субстанцію (ідеалістичний монізм) або безліч духовних першоелементів (плюралізм), як розумний, логічний початок (ідеалістичний раціоналізм), що осягається як чуттєве розмаїття відчуттів (ідеалізм і сенсуалізм, феноменалізм), як незакономірний, алогічний початок, що може бути об'єктом наукового пізнання (іраціоналізм). Найбільші представники об'єктивного ідеалізму: в античній філософії Платон, Греблі, Прокл; в новий час Г. В. Лейбніц, Ф. В. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель. Суб'єктивний ідеалізм найбільш яскраво висловлений у вченнях Дж. Берклі, Д. Юма, раннього І. Г. Фіхте (18 ст.). В побутовому слововживанні “ідеаліст” (від слова “ідеал”) часто означає безкорислива людина, що прагне до піднесеної мети.
13. АГНОСТИЦИЗМ (від грец. agnostos - недосяжний пізнанню), філос. вчення, що заперечує можливість пізнання об'єктивного світу і досягненість істини; обмежує роль науки лише пізнанням явищ. Послідовний А. представлений у вченнях Дж. Берклі і Д. Юма; агностич. тенденції характерні для Канта і сучас. бурж. філософії.
14. МОНІЗМ (від грец. monos один, єдиний), засіб розгляду розмаїття явищ світу в світлі єдиної основи (субстанції) всього існуючого. Протилежність монізму дуалізм (що визнає два незалежних початка) і плюралізм (виходячий з безлічі початків).
15. ДУАЛІЗМ (від лат. dualis подвійний), філософське вчення, що виходить з визнання рівноправності двох початків духу і матерії. Протистоїть монізму, різновид плюралізму. Термін введений Х. Вольфом. Один з найбільших представників Р. Декарт.
16. ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis множинний),
1) філософське вчення, згідно якого існує декілька (або безліч) незалежних початків буття або підстав знання. Термін “плюралізм” введений Х. Вольфом (1712).
2) Характеристика демократичної політичної системи суспільства, при якій соціальні групи мають органічні (інституційні) можливості для вираження своїх інтересів через своїх представників (політичні партії, профспілки, церковні і інші організації).
17. ПОЛІТЕЇЗМ (від пол. і грец. theos бог) багатобожжя, віра в багатьох богів.Протилежність монотеїзм.
18. МОНОТЕЇЗМ Віра в одне єдине божество, в єдиного бога, єдинобожність; протилежність політеїзм. В богословській літературі до монотеістичних релігій відносять іудаїзм, християнство і іслам.19. БУДДИЗМ. Розповсюджена в багатьох країнах Сходу одна з трьох світових релігій, виникла в Давній Індії в 65 ст. до н. е. на основі культу Будди як втілення найвищого духовного розвитку.Основні напрямки: хинаяна і махаяна. Розквіт буддизму в Індії 5 ст. до н. е. На початку 1-го тис. н. е.; розповсюдився вПівд.-схід. і Центр. Азії, частково в Ср. Азії і Сибірі, асимілювавши елементи брахманізму, даогсизму та ін. В Індії до 12 ст. розчинився в іудаїзмі, сильно вплинув на нього. Виступив проти властивого брахманізму домінування зовнішніх форм релігійного життя (в т ч. ритуалізму). В центрі буддизму вчення про “4 шляхетні істини”: існують страждання, його причина, стан звільнення і шлях до нього. Страждання і звільнення суб'єктивні стани і водночас деяка космічна реальність: страждання стан неспокою, напруженості, еквівалентне бажанню, і водночас пульсація дхарм; звільнення (нірвана) стан незв'язаності особистості зовнішнім світом і водночас припинення заворушення дхарм. Буддизм заперечує потусторонність звільнення; в буддизмі немає душі як незмінної субстанції, людське “я” ототожнюється з сукупним функціонуванням певного набору дхарм, немає протиставлення суб'єкту і об'єкту, духу і матерії, немає бога як творця і безумовно вищої суті. В ході розвитку буддизму в ньому поступово склалися культ Будди і бодхісатв, ритуал, з'явилися сангхі (монашенські общини) і т. д. Буддизм ніколи не знав ані єдиної церковної організації (навіть в рамках однієї держави), ані інших інститутів ,що централізують соціальних. Єдиним загальним для всіх буддистов правилом є право зберігати три Драгоценности (три-ратна): Будду, Дхарму і сангху, що і передавалося з ґенерації в ґенерацію практичні по всім країнам Південної, Східної і Центральної Азии, а в 20 в. Північної Америки, Європи, Росії. Згідно цьому правилу,
1) Є Будда просвітлена, усеведуча сутність, що досягла духовних вершин природним образом через розвиток розуму і серця в довгій послідовності перероджень (сансара). Головними з цих вершин є Просвітлення (бодхі) і Заспокоєння (нірвана), що знаменують остаточне звільнення (мокша) і досягнення вищої мети духовних прагнень в індійській і інших східних культурах, що недосяжно ані богам, ані святим інших релігій.