Зворотний зв'язок

Фрейдизм .

Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функці¬онування людської психіки також і закономірності суспільного розвит¬ку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосо-вуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та со¬ціальних феноменів.

Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояс¬нюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспек¬ти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Роз¬глянемо зміст першого та другого аспектів психоаналізу.

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрій¬ський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856—1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класич¬ного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкри¬ти таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характе¬ристик.

Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослі¬дження природи людини: 1) розкриття психічних поривань внутрішньо¬го світу, смислу людської поведінки; 2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та й психічних реакцій. А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості, оскільки, аналізуючи та оцінюючи людську діяльність, Фрейд повсякчас натикався на такі характеристики поведін¬ки людини, які неможливо було пояснити особливостями її свідомого ставлення до дійсності та до самої себе.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філо¬софське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концеп¬цію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом досліджен¬ня класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, пи¬сав З.Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має роз¬глядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей.

Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанція¬ми: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідо¬мості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мис¬лення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйман¬ням зовнішнього світу.

Джерелом психічної динаміки, за Фрейдом, є бажання сфери несві¬домого, що прагнуть розрядки через дію. Але для цього необхідно, щоб вони включились у сферу свідомості, яка управляє реалізацією актів поведінки. Можливим же це стає лише за посередництва передсвідомого, яке здійснює цензуру бажань несвідомого. (Цензура, за Фрейдом, це образне уявлення тих сил, які прагнуть не пропустити до свідомості несвідомі думки та бажання.) Пізніше З.Фрейд уточнює, що психічна діяльність несвідомого підкоряється принципу задоволення, а психічна діяльність передсвідомого — принципу реальності.

Створивши теоретичну систему психіки, З.Фрейд мав довести її правомірність. З цією метою він виділяв певні приклади психічної діяльності, а саме: сновидіння, асоціативне мислення, гіпнотичне на¬віювання, дотепність, психопатологія буденного життя (забування імен, прізвищ, гублення речей тощо). Теорія З.Фрейда про свідоме та не¬свідоме і стала основою психоаналітичної системи.

Важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. Спираючись на дані природничих наук і дотриму¬ючись біологічного стилю мислення, З.Фрейд головним рушієм поведін¬ки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексуальний. Сексуальний інстинкт, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу. Лібідо, згідно з Фрейдом, — це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуаль¬ного збудження.Вчення про лібідо є подальшим розвитком енергетичного підходу до психіки. Психічна енергія інтерпретується З.Фрейдом як енергія лібідо, а також субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний імпульс може бути розрядженим у дію, витісненим ( переведення психічного змісту із свідомості у несвідоме і збереження його у несвідомому стані) назад у несвідоме, або ж енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуальних (соціальних) цілей. Цей останній процес Фрейд називає сублімацією.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат