Філософія Історії

Відмова більшості від мимесиса. Під час катаклізмів більшість може загубити віру в ідеали меншості і, не маючи стримуючих традицій, надається в «підвішеному» стані, що неминуче веде до хаосу.

Помилка меншості, виражена в пасивності після ряду власних перемог. Товариство з такою меншістю існує до першого катаклізму, що виводить систему з «сплячого» рівноваги.

Ізоляція правлячої меншості від товариства і, як слідство, виродження.

Ідолопоклонство - «інтелектуальне і морально ущербне і сліпе обожнювання частини замість цілого, тварі замість Творця і часу замість Вічності» . У цю категорію потрапляє дуже широкий спектр надламів. Зокрема, сюди потрапляє сучасна техногенна західна цивілізація, спартанська цивілізація, що поклала себе на вівтар бога Війни.

Як очевидно, спектр небезпек, що підстерігають цивілізацію на шляху її розвитки, дуже широкий. Проте настання надламу і загибелі не є неминучим. Завжди є шанс виходу з тупикової ситуації.

4.Розпад

Стадія розпаду, по Тойнбі, є серією невдалих відповідей на той самий виклик, що призвів до надлому цивілізації. У соціальному плані на стадії розпаду відбувається розщеплення товариства на трьох складові:

1.Правляча меншість, більше товариство, що не є творчою силою, але чіпляється посилено за владу. З метою утримання влади воно створює універсальну державу.

2.Внутрішній пролетаріат, що не довіряє більш правлячій меншості. Його відповідною реакцією є створення всесвітньої церкви.

3.Зовнішній пролетаріат. Він виявляє себе у варварських набігах на ослаблу цивілізацію.

У духовній сфері розпад товариства призводить до розколу в душі. «Розкол у душах людей виявляється в найрізноманітніших формах. Він торкає поводження, почуття, життя в цілому. У період розпаду товариства кожний виклик зустрічає в душах людей прямо протилежний відгук - від абсолютної пасивності до крайніх форм активності... В міру наростання соціального розпаду альтернативні рішення стають усе більш відсталими, полярними і більш значимими по своїх наслідках» .Розкладання товариства супроводжується повним розпадом правлячої верхівки і появою нової творчої меншості, що вышли з пролетаріату. Саме цю меншість здатне утворити нову цивілізацію. Єдиний позитивний вихід - «перетворювання», тобто створення пролетаріатом нової релігії, що спирається на принципово іншу систему цінностей, ніж цивілізація , що разлагається. Створена пролетаріатом усесвітня церква є тієї «лялечкою», із котрої і виникне в майбутньому нова цивілізація.

ІV. Сучасна ситуація

Який бачиться сучасна ситуація англійському історику? Досягнення в технічній і політичній сферах аж ніяк не зробили сучасне західне товариство духовнішим. По суті, воно потрапило в капкан ідолопоклонства, де місце ідола займає усе та ж західна демократія. «У секуляризованому західному світі XX сторіччя симптоми духовного відставання очевидні. Відродження поклоніння Левіафану стало релігією і кожним жителем Заходу вніс у цей процес свою лепту. Сучасний західний ренесанс племінної релігії елліністичного світу являє собою чисте ідолопоклонство» . Підпорядкувавши церкву державі, товариство стало по суті неоязичним. Як релігійна людина, Тойнбі шукає порятунок у світовій церкві, у релігії як засобі примирення всіх жителів Землі. «Душу, осяяна вищою релігією, може досягти більшого в благоустрої земного життя, чим душу поганська. Осяяння душ світлом вищих релігій визначає духовний прогрес людини» .

Висновок

У даній контрольній роботі були подані основні положення теорії цивілізацій англійського історика Арнольда Тойнбі. Його теорія є циклічної в тому змісті, що вона не розглядає історію як єдине поступальне прямування всіх народів до однієї загальної цілі. У той же час вона і не трактує історію як безцільний круговорот різноманітних культур і цивілізацій. На противагу життєвому циклу культури по Шпенглеру цикл цивілізації по Тойнбі не є таким у суворому змісті цього слова. Життя цивілізації - це скоріше безупинне поступальне прямування по шляху духовного розвитку, на котрому постійно виникають пастка, спроможні надломити і навіть зруйнувати цивілізацію. Прямування цим шляхом - справа важке, проте завжди є шанс обминути всі перешкоди і не упустити цей шанс - задача індивідуумів, що складають дане товариство. Саме людина відповідальна за ріст свого товариства. «Поки є життя, є надія … що з божою поміччю людина - хазяїн своєї долі, хоча б почасти, хоча б у чиє» .