Філософія Історії

Вступ

На порозі XXI сторіччя перед людством усе гостріше підводяться питання: куди ми йдемо, де ми зараз і які взагалі перспективи розвитку земної цивілізації. Фантастичні темпи розвитку новітніх технологій і перспективи, що відчиняються завдяки їм, що прогресує «вестернізація» економічних і політичних аспектів життя багатьох країн світу дозволяють багатьом робити припущення про навальне наближення людства до ідеалів західної демократії. Звучать навіть слова про кінець історії людства. От, наприклад, як відреагував американський історик Френсіс Фукуяма на реформи в колишньому Радянському Союзі: «Можливо, що те, що ми спостерігаємо, це не просто кінець холодної війни або своєрідного періоду повоєнної історії, але кінець історії як такий: це означає кінцевий пункт ідеологічної еволюції людини і перетворення західної ліберальної демократії в універсальну, у кінцеву форму державного керування людства» . Використовуючи економічні показники, політики й економісти ранжирують країни по ступені їх «прогресивності», начисто відмітають такі невід'ємні характеристики людського буття як моральність , самобутність культури, або обумовлюючи їх економічним і політичним розвитком. По суті усе, що не вписується в «прокрустово ложа» менталітету середнього європейського (або американського) споживача, пояснюється «дикістю» народів 3-го світу, до яких, на жаль, не дійшло ще світло західної культури. Але як можна всю неповторність і різноманіття різноманітних культур звести до двох-трьох числових показників типу валового національного продукту на душу населення? І взагалі, чи правомірно порівняння різноманітних культур між собою, будування їх у яку б то не було ієрархічну структуру по ступені наближення до єдиного для усіх ідеалу. Чи не занадто ми захоплюємося, приймаючи явища, властивим окремим культурам за характеристики всіх культур Багато мислителів вважають неправомірним опис історії як лінійного поступального прямування до єдиної цілі, у якому всі народи йдуть в однім напрямку, обганяючи або відставаючи один від огдного. Навпаки, історія для них - це розвиток окремих суспільних сутностей більш-менш взаємодіючих один з одним, де смерть одних сусідить із народженням інших. «Замість монотонної картини лінійнообразної всесвітньої історії ... я бачу феномен множини потужних культур, із первісною силою їхньої країни , що породила , що виростають із надр, ... і в кожної своя власна ідея, власні пристрастї, власне життя, бажання і відчування і, нарешті, власна смерть» . Так писав німецький філософ початку XX сторіччя Освальд Шпенглер. У теоріях такого типу безупинне поступальне прямування людства як цілого заміняється на циклічний розвиток окремих локальних цивілізацій. До мислителів, що притримується схожої точки зору на предмет історії, відноситься й англійський історик XX сторіччя Арнольд Тойнбі. Його теорія циклічних цивілізацій і буде освітлена в даній контрольній роботі.

Циклічний шлях розвитку цивілізації

І. Методика дослідження - емпіричний аналіз

Перед тим як почати говорити про теорію Тойнбі, варто сказати декілька слів про його методику дослідження. Як пише самий Тойнбі, описуючи деякі відмінності його теорії циклів від теорії цивілізацій Шпенглера, «якщо німецький апріорний метод зазнав невдачі, варто спробувати, чого можна домогтися за допомогою англійського емпіризму» . Протягом всієї основної своєї праці «Розуміння Історії» Тойнбі притримується своєї методики. Будь-яке поняття, вводиме ним, не дається a priori, а виникає з необхідністю з множини підібраних прикладів. Багато сутностей, вводимих Тойнбі, не мають чітких формулювань, а стають зрозумілими лише після вивчення великої кількості історичних прикладів. Так, наприклад, одне з найважливіших понять теорії Тойнбі Вызов-Ответ не дається формально, а будується на великому числі конкретних прикладів. Такий стиль виклада думок має як свої гідності так і хиби. З одного боку, великий фактичний матеріал є гарним підкріпленням постулатів теорії Тойнбі. З іншого боку, нечіткість формулювань припускає неоднозначність інтепретації і найчастіше утрудняє розуміння деяких положень його теорії.

ІІ. Одиниця виміру - цивілізація

Перед тим, як говорити про теорію циклів цивілізацій, необхідно зрозуміти, що ж Тойнбі розуміє під поняттям «цивілізація», або, іншими словами, що є «одиницею виміру» історичного буття. Виходячи з того, що будь-яка країна, політична спілка і т.д. Повинні розглядатися не самі по собі, а виходячи «історичного контексту», Тойнбі приходить до таких висновків про «атом, на якому варто зосередити свою увагу історику»:

a)Цивілізації «являють собою ... товариства з більш широкою протяжністю як у просторі, так і в часу, чим національні держави, міста-держави або будь-які інші політичні спілки» ;