Філософія Історії

2.Ріст

Приступаючи до аналізу стадії росту в цивілізації Тойнбі, необхідно зрозуміти, що він вважає критерієм росту. Насамперед, територіальна експансія ні в якій мірі не є показником розвитку цивілізації. Територіальне розширення звичайно супроводжується кровопролитними війнами і свідчить скоріше не про ріст цивілізації, а про регрес. Захват чужих територій найчастіше говорить про нездатність товариства справитися з внутрішнім викликом. «Товариство, що переживає спад, ринеться відсунути день і час своєї смерті, направляючи усю свою життєву енергію на матеріальні проекти гігантського розмаху, що є не що інше, як прагнення обдурити агонізуючу свідомість, приречена власною некомпетентністю і долею на загибель» . Тойнбі відмовляється також у якості ознаки росту приймати і ріст влади над природою. Прогрес у техніку і технології найчастіше викликаний не загальним розвитком товариства, а замовленням військових, що свідчить знову ж про надлам. Крім того технічний прогрес може призводити до ідолізації його як єдиного критерію розвитку цивілізації і зневазі духовною сферою розвитку людини. Про який прогрес може йти промову, якщо останні досягнення науки використовуються для знищення собі подібних? «Вплив Людини на сили Добра і Зла зросло неймовірно з освоєнням нових джерел енергії, але це, на жаль, не додало Людині мудрості або чесноти, не переконало його в тому, що в царстві людей милосердя більш цінно, чим годинний механізм» . Суть же прогресу, по Тойнбі, полягає в законі прогресуючого спрощення - етерифікації. Зміст його полягає в тому, що прогресуюча система повинна переходити до «енергій усе більш і більш елементарним, тонким і що осягається лише за допомогою абстрактних категорій». Закон етерифікації виявляє себе багатозначно. Сюди потрапляє як частина і розвиток техніки, і прямування мистецтва від пластики до музики. Проте для Тойнбі, як людини віруючого, найбільше важлива релігійна етерифікація: «Поступове сходження Релігії до Богів з усе більш ясно обкресленою особистістю і більш чітко визначеними відношеннями між собою означає в кінцевому рахунку абсорбцію в поняття якийсь єдиної божественної особистості; і це у свою чергу викликає перехід від зовнішнього до внутрішнього уявлення про Бога, перехід Релігії від статики до динаміки» . Етерифікація неминуче веде до «переносу поля дії» - переходові з макрокосму в мікрокосм. Протиріччя Человек-Природа поступово перетворюється в протиріччя Человек-Человек, зовнішній виклик перетвориться у внутрішній. Якщо спочатку розвитки цивілізації людині припадає в основному відповідати на виклики Природи, то в міру розвитку основними стають соціальні протиріччя: боротьба між класами, релігійні, національні питання. На рівні людини ріст означає всю меншу залежність від фізіологічних потреб і весь прогресуючий вплив моральних проблем. «Ріст означає, що особистість , що росте , або цивілізація ринеться створити своє власне оточення, породити свого власного спокою спокою і створити своє власне поле дії. Іншими словами, критерій росту - це прогресивне прямування в напрямку самовизначення» .Як же відбувається прямування цивілізації по шляху прогресу? Рахуючи мікрокосм первинним чинником, Тойнбі говорить, що ріст цивілізації обумовлюється змінами у внутрішньому світі індивідуума. Але ці зміни можуть відбутися в душі не будь-якої людини, а лише у творчої меншості. Відповіддю на вызов у даному випадку є перехід Особистості на більш високий рівень розвитку. Проте переважна частина товариства залишається там же де і була. У такий спосіб виникає ще одне дуже важливе протиріччя «меншість-більшість». Більшість може наблизитися до меншості шляхом механізму мимесиса. Проте немає ніяких гарантій того, що це відбудеться. Звідси виникає небезпека відриву однієї соціальної групи від інший. З ростом цивілізації ця прірва стає усе ширше і ширше, що зрештою може призвести до надлому цивілізації: виклику, на який меншість уже не здатне дати адекватної відповіді.

У результаті росту кожна цивілізація проходить свій унікальний шлях розвитку. При цьому досвід, отриманий кожній цивілізацією, також унікальний. Цим Тойнбі пояснює розходження цивілізацій. Ніж сильніше розвита дана цивілізація, тим неповторніший пройдений нею життєвий шлях і тем сильніше несхожа вона на інші. У такий спосіб у міру росту цивілізацій виникає їхня диференціація, що позначається на світогляді індивідуумів, культурі, мистецтві. На відміну від Шпенглера, що пояснює розходження цивілізацій (у Шпенглера - культур) розходженням прафеноменів - первинних символів, що лежать в основі кожної цивілізації, Тойнбі вбачає споконвічна внутрішня єдність усіх цивілізацій, розходження яких викликані неповторністю життєвого шляху кожної цивілізації: «Різноманіття, подане в людській природі, людської життя і соціальних інститутів - це штучний феномен і він лише маскує внутрішню єдність» .

3.Надлам

Одним з основних постулатів теорії Освальда Шпенглера є те, що товариства суть живі організми. А разом так, то кожне товариство проходить через стадії, обов'язкові для будь-якого організму: народження, росту, зів'янення і смерті. Проте, як було показано, Тойнбі відхиляє цю точку зору, розглядаючи товариство лише як поле дії індивідуумів. Де ж тоді варто шукати причину надламів цивілізацій? Як уже говорилося, процес росту цивілізації - це постійна боротьба. З одного боку, ця взаємодія між викликами і творчою меншістю, з іншої сторони це постійне протиріччя між меншістю і відсталою масою. Надлам може відбутися по різноманітних причинах. Можливо, що на черговий вызов активна частина просто не зможе дати адекватну відповідь. Інша причина може критися в природі мимесиса. Мимесис, спрямований у майбутнє означає відмова від звичаїв. У такий спосіб система стає слабко збалансованої і схильної катаклізмам. Не маючи достатньо чіткої й однозначної відповіді на питання про причини надламу, Тойнбі призводить велика кількість прикладів надламів, із яких можна вичленувати декілька груп: