Філософські ідеї Аврелія Августина

Душу Августин розуміє чисто спірітуалістично, міркуючи в дусі ідей Платона. Душу як самобутня субстанція не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Вона не містить у собі нічого матеріального, має лише функцію мислення, волі, пам'яті, але не має нічого загального з біологічними функціями. Від тіла душу відрізняться досконалістю. Таке розуміння існувало й у грецькій філософії, але в Августина вперше було сказано, що ця досконалість

походить від бога, що душа близька богу і безсмертна.

Душу ми знаємо краще, ніж тіло, знання про душ є визначеним, про тіло ж навпаки. Більш того, душу, а не тіло пізнає бога, тіло ж перешкоджає пізнанню. Перевага душі над тілом вимагає, щоб людина піклувалася про душ, придушував почуттєві насолоди.

Основою духовного життя є воля, але не розум. Це твердження засноване на тім, що сутність кожної речі виявляється в її активності, але не в пасивності. Звідси випливає висновок, що людську сутність характеризує не розум, що має пасивний характер, але дії, активна воля. Навчання Августина про першість волі відрізняється від давньогрецького раціоналізму. Иррационалитическое розуміння людського духу приходить до того, що сутністю духу є вільна воля. Цю позицію Августин утілював не тільки в психології, але й у теології: першість волі відноситься і до божественної сутності. Його філософія переходить, таким чином, від интеллектуализма і раціоналізму до волюнтаризму.

Уся філософія Августина зосередилася на богу як єдиному, зробленому, абсолютному бутті, світ же має значення як божий утвір і відблиск. Без бога нічого не можна ні зробити, ні пізнати. В усій природі нічого не може відбутися без участі надприродних сил. Світогляд Августина дуже чітко протистояло натуралізму. Бог як єдина суще й істина є змістом метафізики, бог як джерело пізнання є предметом теорії пізнання; бог як єдине благо і прекрасне є предметом етики, бог як особа всемогутня і повна милості є головним питанням релігії.

Бог не тільки нескінченне буття, але й особа сповнена любові. У цьому ж напрямку теоретизували і неоплатоники, але бог ними розумілася не як особа. У неоплатонізмі мир - еманація божественного єдиного, необхідний продукт природного процесу, в Августина ж мир - акт божественної волі. В Августина виявляється тенденція до дуалізму на відміну від неоплатонічного монізму, заснованого на ідеї, що бог і світ мають той самий характер.

Відповідно до Августина, світ як вільний акт бога є утвором розумним, бог створив його на основі власної ідеї. Християнський платонізм був августинианским варіантом навчання Платона про ідеї, що розумілося в теологічному і персоналістичному дусі. У богу прихований ідеальний зразок реального світу. Як у Платона, так і в Августина існують два світи: ідеальний - у богу і реальний - у світі і просторі, що виник завдяки втіленню ідеї в матерію.

Августин, у згоді з елліністичною філософією, думав, що метою і змістом людського життя є щастя, що повинне визначити філософія. Щастя можна досягти в єдиному - у богу. Досягнення людського щастя припускає насамперед пізнання бога й іспит душі.

На відміну від скептиків Августин розділяв представлення про те, що пізнання можливе. Він шукав такий спосіб пізнання, що не підданий оманам, намагався установити визначену надійну крапку як вихідний шлях пізнання. Єдиний спосіб подолання скептицизму, на його думку, складається у відкиданні передумови, що почуттєве пізнання може нас привести до істини. Стояти на позиціях почуттєвого пізнання - значить зміцнювати скептицизм.

Августин знаходить ще один пункт, що підтверджує можливість пізнання. У підході скептиків до світу, у самому сумніві він бачить визначеність, вірогідність свідомості, тому що можна сумніватися у всьому, але не в тім, що ми сумніваємося. Це свідомість сумніву при пізнанні є непохитною істиною.

Свідомість людини, його душу є стійким пунктом у постійно мінливому, неспокійному світі. Коли людина зануриться в пізнання своєї душі, він знайде там зміст, що не залежить від навколишнього світу. Це лише видимість, що люди черпають свої знання з навколишнього світу, у дійсності вони знаходять їх у глибинах власного духу. Сутність теорії пізнання Августина - апріорність; творцем всіх ідей і понять є бог. Людське пізнання про вічні і незмінні ідеї переконує людини, що їхнім джерелом може бути лише абсолют - вічний і надтимчасовий, безтілесний бог. Людина не може бути творцем, він лише сприймає божественні ідеї.Істину про бога не може пізнати розум, але віра. Віра ж скоріше відноситься до волі, чим до розуму. Підкреслюючи роль чи почуттів серця, Августин затверджував єдність віри і пізнання. При цьому він прагнув не підняти розум, але лише його дополнитъ. Віра і розум взаємно доповнюють один одного: "Розумій, щоб міг вірити, вір, щоб розуміти". Філософія Августина відкидає концепцію автономного положення науки, де розум є єдиним коштом і мірою істини. Це розуміння відповідає духу християнства, і на цій основі могла будуватися наступна фаза - схоластика.