Категорії діалектики і загальнонаукові поняття
Отже, в історії філософії виділилося дві полярні точки зору на суть пізнання загального (абстрактного) і одиничного (конкретного), на природу понять, категорій.
Як же утворюються поняття, категорії філософії в процесі перехо¬ду від чуттєвого ступеня пізнання до раціонального?
Процес відчуття являє собою безпосередній зв'язок предмета і того образу, котрий він викликає, діючи на органи відчуттів. Відчуття не вимагають закріплення, матеріалізації їх у вигляді слова, поняття чи категорії. Поняття необхідні тоді, коли треба виділити щось загальне у різних речах і дати йому назву, коли це загальне не дане у відчуттях. Оскільки ми знайшли це загальне, остільки ж необхідне певне слово, поняття як матеріальний носій цього загального.Таку діалектику зв'язку між виділенням загального і поняттям про нього показав К.Маркс у "Капіталі". "Візьмемо, — писав К.Маркс, — два товари, наприклад, пшеницю і залізо. Хоч би яким було їхнє мі¬нове відношення, його завжди можна виразити рівнянням, в котрому дана кількість пшениці прирівнюється до певної кількості заліза, на¬приклад: 1 квартер пшениці = а центнерам заліза. Про що говорить нам це рівняння? Що в двох різних речах — 1 квартері пшениці і в а центнерах заліза існує щось спільне... Отже, обидві ці речі дорівню¬ють чомусь третьому, яке саме по собі не є ні першим, ні другим з них... Таким чином, те спільне, що виражається в міновому відно¬шенні... є їхня вартість". Тобто слово "вартість" потрібне тоді, коли необхідно матеріалізувати те загальне, що виділяється в процесі тео¬ретичного мислення. Якщо товар, у даному випадку пшениця і залі¬зо, мають чуттєву осягненість, то "вартість" носить загальний, абстрак¬тний характер. На противагу чуттєво грубій предметності товарних тіл, у вартість не входить жодного атома речовини природи. Ви може¬те обмацувати і розглядати кожний окремий товар, робити з ним, що вам завгодно, однак він як вартість лишається невловимим.
Мислення і мова нерозривно зв'язані між собою. Перше є вищою формою відображення дійсності; друге — матеріальною формою, в якій здійснюється, закріплюється, об'єктивізується розумова діяль¬ність. Людина може висловити свої думки багатьма способами (зву¬ками, малюнками, знаками, фарбами, мімікою, жестами, готовими виробами і т.п.) Однак універсальним засобом вираження думки є мова. І чим духовно багатша людина, тим багатшою, розвиненішою, виразнішою є її мова, і, навпаки, виразна, розвинена мова свідчить про розвиненість самої людини.
Саме слово дає безобразне уявлення про предмет. Коли ми гово¬римо про свого знайомого, то нам досить назвати його ім'я, щоб мати уявлення про нього. Гегель говорив, що при вимовлянні слова "лев" ми не маємо потреби ні в спогляданні цієї тварини, ні навіть у його образі, але назва його, оскільки ми її розуміємо, є безобразним про¬стим уявленням. Ми мислимо через опосередкованість імен.
Мислення — це процес відображення світу в поняттях, категорі¬ях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. І це відображення тим багатше, чим більше є понять категорій, слів, що мають узагаль¬нення. Тому більш досконала узагальнююча мова є свідченням більш розвиненого, обдарованого народу.
про категорію "матерія" від античних часів до нашого часу, від її розуміння античними філософами до розуміння її тепер. Ми перейш¬ли від конкретного уявлення про матерію як речовину (вода, земля, повітря тощо) до абстрактного уявлення про неї як про об'єктивну реальність, котра включає в себе не лише речовинні види матерії, а й антиречовини! (антиречовина, поле тощо). Це пояснюється, насам¬перед, поглибленням наших знань про навколишню дійсність, вияв¬ленням нових суттєвих зв'язків між речами та їхнім відображенням у мисленні. У зв'язку з цим виникають нові категорії, поняття, такі як "структура", "система", "інформація", "відображення", "ймовірність", "зворотний зв'язок" та інші.
Однак при цьому слід підкреслити, що діалектичні категорії роз¬глядаються в певній послідовності, мають відповідну субординацію, порядок. Основою цього є принцип відповідності логічного історич¬ному, тобто як історично розвивалося пізнання, так воно має відоб¬ражатися і в розташуванні категорій діалектики. За цим можна зрозу¬міти логіку людського пізнання, перехід від одних категорій до інших, від одного рівня абстракції до іншого, більш високого. Найпершими категоріями, що виникли історично, були категорії "буття", "мате¬рія", "рух", "зміна", "простір", "час" і т.д. Оскільки ці категорії були найпершими в історії, то вони є першими і в діалектиці. Категорії діалектики — це немовби сходинки, щаблі, з допомогою яких людст¬во піднімається до все нових знань. Тому категоріям діалектики при¬таманна така особливість, як історичність.
Життя — змінне, рухоме. Спокій, що спостерігається у природі — річ відносна. Лише рух є абсолютною величиною. Бо якщо предмет перебуває в даній системі у спокої, то по відношенню до іншої систе¬ми він знаходиться у русі. Такий закон природи. Діалектика відобра¬жає ці зміни, біжучість, зв'язки. Але як? Це непросте запитання. Одна річ — це визнати, що рух, зміна існує. Інша річ — відобразити цей рух, зміну в мисленні. Якщо світ змінюється, рухається, то діалектика як теорія розвитку має мати такий категорійний апарат, котрий давав би адекватне уявлення про такий рух.Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх ка¬тегорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності. Тому категорії діалектики рухливі, біжучі, вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить у якість, а якість переходить у кількість; можливість стає дійсністю, дійсність же є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може бути причиною для іншого яви¬ща, пов'язаного з ним; зміст визначається формою, але форма може бути змістом для іншого процесу і т.д.