Категорії діалектики і загальнонаукові поняття
наявна дійсність — її заперечення в мисленні (понятті) — заперечення поняття як процес формування нової дійснос¬ті відповідно до поняття про неї. Сутнісна єдність указаних ланок заперечення реалізується в діяльності людини.
Заперечення заперечення тому і виступає всезагальною, вирішальною формою суперечності, що вона (форма) є внутрішньою формою розвитку суперечності. Тобто запере¬чення заперечення охоплює весь процес розвитку супереч¬ності — від його виникнення, через дозрівання та вирішен¬ня, включаючи і результат цього вирішення.
Становлення результату в процесі і зняття процесу в ре¬зультаті є не чим іншим, як моментами, що виражають ха¬рактер заперечення (заперечення заперечення, як самоза¬перечення). Оскільки кожен із цих моментів розрізняється за змістом і формою, то діалектичне витлумачене запере¬чення ніби «розщеплюється» — на себе (перше заперечен¬ня) і на свою протилежність (друге заперечення). Зрозу¬міло, що друге заперечення «у зародку», в потенції місти¬лося в запереченні першому.
Відображаючи складний, суперечливий характер спря¬мованості процесу розвитку (поступальність і «повернення», повторюваність, збереження і знищення), закон заперечен¬ня заперечення виступає світоглядно-методологічним регу¬лятором освоєння як минулого в розвитку людства, так і освоєння його майбутнього. У відношенні до минулого цей закон передбачає необхідність розкриття тих рис, власти¬востей здійсненого розвитку, заперечення яких було здій¬снене наступним розвитком, а відповідно — їх мобілізацію для теоретичного обгрунтування можливостей майбутнього розвитку, їх практичного розвитку в освоюваному майбут¬ньому.
Закон заперечення заперечення не знищує альтернатив¬ності розвитку можливостей у реалізації майбутнього, але постає законом свідомої реалізації того майбутнього, яке виражається гуманістичною суттю діалектичної теорії роз¬витку.Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Од¬нак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не об¬минути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні зако¬нів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою про¬цес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах да¬ної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення ви¬значеності протилежностей у складі цілого, і кількісної ви¬значеності їх відношення у ньому.
Єдність і протилежність законів діалектики забезпечує розуміння системності розвитку внутрішньорозчленованої цілісності. Це розуміння зумовлює необхідність виведення законів діалектики одного з іншого. Виведення одного за¬кону з іншого є розкриттям їх внутрішнього необхідного зв'язку як способу обгрунтування їх один одним і в цілому їх самообгрунтування.
З огляду на закон взаємопереходу кількісних і якісних змін об'єктивний процес розвитку в самому собі розрізняє діалектичне протилежні форми свого існування: еволюцію та революцію. Особливості їх об'єктивного змісту виявля¬ються як у самому розвитку, так і в його пізнанні. В ево¬люційний період суперечності зароджуються, зріють, йде кількісний процес їх розвитку і нагромадження. Вони схо¬вані у надрах буття і не проявляються в ньому.
Категорія якості постає перш за все ме¬тодологічною основою процедури виділення об'єкта пізнан¬ня. Як вихідний пункт категоріального визначення об'єкта пізнання зазначена категорія є передумовою подальшого руху категорій. Але це стає можливим тому, що пізнання якісної визначеності предмета—суперечливий процес, відо¬бражений та узагальнений у самій категорії якості. У найнагальнішому вигляді пізнання якісної визначеності тієї чи іншої речі йде від відображення нерозчленованої, відчутно-конкретної специфіки як певної цілісності до виявлення її багатозначних властивостей, і від них — до виявлення їх внутрішнього зв'язку.
У цьому, власне, й полягає безпосередня функція кате¬горії якості. Щодо змісту цієї категорії, то вважаємо ціл¬ком справедливою думку Гегеля про те, що якість — це ре¬альність, яка мислима разом з її запереченням. Безпосеред¬ньо ж заперечення постає як межа. Якість взагалі у своїй визначеності є межею.
Діалектична природа межі полягає в тому, що вона не тільки відмежовує один предмет від іншого, але й поєднує їх. Якість виражає стійку специфіку предмета в процесі його безперервного розвитку.
Відношення ж якості до самої себе як самототожньої і водночас до такої, що змінюється, в самій собі знаходить своє вираження у його кількісній визначеності (кількість). Кількість нерідко визначають як якість у просторово-часовому аспекті його буття. У цьому разі кількісні відмінності постають як відмінності всередині однієї й тієї ж якості або відмінності між якісно однорідними речами. Так вини¬кає об'єктивна основа кількісного порівняння речей.