ДЕТЕРМІНІЗМ

2.3. Причина і наслідок у їхньому діалектичному взаємозв'язку

Практика переконує, що між причинами і наслідками існує різноманітна взаємозумовленість. Те саме наслідок може бути породжено багатьма причинами. Так, міграція сільського населення в міста породжується таким комплексом причин, як незадоволеність побутовим і культурним обслуговуванням, житловими умовами, змістом і умовами праці і т.д., цілий комплекс причин діє в процесі міграції, що зараз підсилюється, з міста в село (безробіття, неможливість прокормитися на чи пенсію низьку зарплату і т.д.). У свою чергу, та сама причина може викликати цілий комплекс наслідків. Перехід до інформаційно-комп'ютерного техніко-технологічного базису, наприклад, породжує необхідність у новому типі трудівника, якісно змінює умови реалізації господарської функції родини, забезпечує суспільство надійними засобами комунікації, уможливлює всесвітній інформаційний простір.

Як співвідносяться між собою причина і наслідок у часі? Існують три типи тимчасової спрямованості причинно-наслідкових зв'язків :

1) детермінація минулим. Така детермінація власне кажучи є загальної, тому що відбиває об'єктивну закономірність, відповідно до якої причина в кінцевому рахунку завжди передує наслідку. Цю закономірність дуже тонко помітив Лейбніц, що дав наступне визначення причини: "Причина є те, що змушує яку-небудь річ почати існувати" ;

2) детермінація сьогоденням. Пізнаючи природу, суспільство, власне мислення, ми незмінно виявляємо, що багато речей, будучи детермінованими минулим, знаходяться й у взаємодії, що детермінує, з речами, що співіснують одночасно з ними. Не випадкове представлення про одночасний зв'язок, що детермінує, ми зустрічаємо в різних областях знання - фізиці, хімії (при аналізі рівноважних процесів), у біології (при розгляді гомеостазису) і т.д. Детермінованість сьогоденням має пряме відношення і до тих парним категоріям діалектики, між якими існує причинно-наслідковий зв'язок. Як відомо, форма будь-якого явища є під впливом змісту, але це аж ніяк не означає, що зміст передує формі взагалі й у своїй первісній крапці може бути безформно;

3) детермінація майбутнім. Така детермінація, як підкреслюється в ряді досліджень, хоча і займає більш обмежене в порівнянні з розглянутими вище типами місце серед факторів, що детермінують, разом з тим відіграє помітну роль. До того ж треба враховувати усю відносність терміна "детермінація майбутнім": майбутні події ще відсутні, про їхню реальність можна говорити тільки в тім змісті, що вони з необхідністю є в наявності як тенденції в сьогоденні (і були в наявності в минулому). І все-таки роль цього виду детермінації дуже істотна. Звернемося до двох прикладів, зв'язаним із сюжетами, про які вже йшла мова,

Детермінація майбутнім лежить в основі пояснення відкритого академіком П.К. Анохін випереджального відображення дійсності живими організмами. Зміст такого випередження, як підкреслювалося в главі, присвяченої свідомості, у здатності живого реагувати не тільки на предмети, що зараз безпосередньо впливають на нього, але і на зміни, начебто б байдужні для нього в даний момент, але в дійсності виступаючого сигналами про ймовірні майбутні впливи. Причина тут як би діє з майбутнього.Інший приклад зв'язаний із причинами переходу від рабовласництва до нової, феодальної, суспільно-економічної формації. Спроби пояснити цей перехід попередньої йому технічною революцією чи, принаймні, новим технічним рівнем виробництва виявилися невдалими. Положення проясняється тільки при обліку двох обставин. По-перше, продуктивні сили суспільства містять у собі не тільки техніку, але і людини, причому в якості головної продуктивної сили, і по-друге, у поняття "ступінь розвитку продуктивних сил" поряд з характером і рівнем, як ми бачили, входять також і потреби їхнього розвитку. Перехід до феодалізму став необхідністю, тому що раб як виробник матеріальних благ уже не відповідав потребам розвитку продуктивних сил. Таким чином, у даній історичній ситуації принципова зміна статусу працівника було найпершою передумовою якісної зміни технічного рівня виробництва, а не навпаки. Причина тут діяла з майбутнього.

Детермінація майбутнім має пряме відношення до всієї людської діяльності, якщо згадати ту відому нам ланцюжок діяльності, що починається потребами індивіда і суспільства й обов'язково містить у собі ціль. В аристотелівської класифікації причин ціль виступає як кінцева причина (causa finalis) : усе, що ми робимо усвідомлено, ми робимо в силу (а значить — через) свою цільову настанову.

Останнім часом робляться спроби представляти мету більш широко, у кібернетичному, узагальненому виді. І тоді ціль з'являється перед нами як деякий кінцевий стан, до якого прагне система. Зрозуміло, у такій постановці питання багато дискусійного, але міститься і раціональне зерно. Основоположник системного підходу Людвіг Берталанфі називав живі системи "еквіфінальними" саме в зв'язку з їхньою здатністю досягати однакового результату, у відомому змісті, незалежно від початкових умов.