ДЕТЕРМІНІЗМ

1. Так званий "об'єктивний" індетермінізм, що начисто заперечує причинність як таку, не тільки її об'єктивну даність, але і можливість її суб'єктивістського тлумачення.2. Ідеалістичний індетермінізм, який, заперечуючи об'єктивний характер відносин детермінації, повідомляє причинність, необхідність, закономірність продуктами суб'єктивності, а не атрибутами самого світу. Це значить (у Юма, Канта, багатьох інших філософів), що причина і наслідок, подібно іншим категоріям детермінації, суть лише апріорні, тобто отримані не з практики, форми нашого мислення. Багато суб'єктивних ідеалістів повідомляють уживання цих категорій "психологічною звичкою" людини спостерігати одне явище наступним за іншим і повідомляти перше явище причиною, а друге наслідком. Зрозуміло, подібна "звичка" (помилка) нерідко зустрічається, на що звертає нашу увагу елементарна логіка, іменуючи цю помилку в такий спосіб: Post hoc ergo propter hoc — "після цього значить через цього". Але адже справа не в помилках окремих людей. Справа в тім, що наші поняття "причина", "наслідок" і т.п. почерпнуті з пізнання самої об'єктивної дійсності, у якій причинно-наслідкові зв'язки й інші види детермінації реально існують.

Цілком зрозуміло, що відкриття статистичних (ймовірнісних) законів було використано індетерміністами для нових, більш аргументованих спроб спростування детермінізму. Тут відбувалося приблизно те ж, що відзначалося і на інших ділянках філософського фронту в зв'язку з проникненням у цей дивний, незвичайний внутрішньоатомний світ: подібно тому виявлення незрозумілих і непояснених з позицій класичної науки чорт цього світу породило і тезу про зникнення причинності. Насправді ж зникли не матерія і причинність, а та межа, до якої ми знали їх, наші уявлення про матерію і причинність стали ширші і глибші.

2. Причина і наслідок у детермінізмі

2.1. Причинність як "часточка" всесвітнього зв'язку

Причинно-наслідковий зв'язок явищ виражається в тім, що одне явище (причина) за певних умов обов'язково викликає до життя інше явище (наслідок). Відповідно можна дати і робочі визначення причини і наслідку. Причина є явище, дію якого викликає до життя, визначає наступний розвиток іншого явища. Тоді наслідок є результат дії визначеної причини.

У детермінацію явищ, у систему їхньої визначеності поряд із причиною входять і умови — ті фактори, без наявності яких причина не може породити наслідок. Це означає, що причина сама по собі спрацьовує не у всяких умовах, а тільки у визначених. У медицині, наприклад, існує таке вираження: "Кожна людина інфікована, але далеко не кожний є інфекційним хворим". Дійсно, у кожнім з нас можуть бути виявлені ті чи інші інфекційні агенти (паличка Коха і т.п.), але відповідною хворобою (у даному випадку туберкульозом) людина занедужує тільки у визначених умовах — хронічне переохолодження чи перебування у вогкості, виснаження організму в результаті недоїдання, недосипання і т.д.

Серед умов зустрічаються більш істотні та менш істотні. При цьому іноді питома вага умови в загальній детермінації настільки великий, що дає привід для змішання його із самою причиною. Щоб уникнути цього у своїй практичній і науковій діяльності, потрібно завжди пам'ятати, що при всій схожості умов і причини між ними є принципове розходження, причина і наслідок зв'язані між собою генетично, тобто причина породжує наслідок, у той час як умова ні в якому разі не породжує, а лише сприяє її породженню.

Розрізняють умови необхідні і достатні. Сукупність необхідних умов визначає реальну можливість породження даного наслідку, але ці умови повинні бути не тільки необхідні, але і достатні, тому що тільки в цьому випадку можливість може перетворитися в дійсність. Категорії "можливість" і "дійсність" будуть нами розглянуті трохи пізніше.У систему детермінації явищ (особливо суспільних) найчастіше входить привід — той чи інший фактор, що обумовлює лише момент, час виникнення наслідку. Як правило, як привід виступає фактор несуттєвий, випадковий стосовно основних причинно-наслідкових зв'язків, тому він не може зробити й істотного впливу ні на причину, ні на наслідок. Така справа з приводами, що приводять до початку воєн, революцій, інших історичних подій. Згадаємо в зв'язку з цим розстріл демонстрації 9 січня 1905 року і початок першої революції, убивство австрійського ерцгерцога в Сараєві в 1914 році і початок першої світової війни і т.д. У всіх подібних випадках привід відіграє роль пускового механізму, спускового гачка, що змушує причину спрацьовувати. Ідентичну роль привід виконує й в інших сферах, зокрема в розвитку наукового пізнання. Один раз Н.І. Лобачевському доручили прочитати курс лекцій для казанських чиновників, які не мали середньої освіти. По ходу однієї з лекцій він кілька разів змушений був повертатися до п'ятого постулату Евкліда (про паралельність прямих), але щоразу виявляв повне нерозуміння його чиновниками. Тоді Лобачевський вирішив: "Якщо постулат не розуміють, може він не вірний?" Привід цей привів Лобачевского до глибоких роздумів, у результаті яких з'явилася його неевклідова геометрія. Причиною же її появи, зрозуміло, були явища більш істотні: протиріччя, які нагромадилися в самій геометрії.