ДЕТЕРМІНІЗМ

2.2. Можливість і дійсність у детермінізмі

Після того як ми познайомилися з основними елементами каузальної детермінації (сама причина, умови, привід), логічно перейти до розгляду категорій "можливість" і "дійсність".

Дотепер, розглядаючи категорії "необхідність і випадковість", "причина і наслідок", ми мали на увазі дійсне (актуальне) буття предметів і явищ. Але крім буття дійсного існує, як уже відзначалося, буття можливе, потенційне, тобто усе, що згодом стане дійсним, виступає спочатку як можливе. Рух, по Аристотелю, і є "здійснення можливого як такого".

Саме поняття "дійсність" вживається у філософській літературі в двох змістах. У широкому змісті під дійсністю розуміється увесь реальний світ, і тоді дійсність містить у собі і власні тенденції, здібності до розвитку, тобто можливості. У вузькому змісті під дійсністю мають на увазі не всяке буття, а лише сформувалося, розвинене.

У цьому вузькому змісті ми говоримо про дійсність, співвідносячи її з парної їй категорією можливості. Можливість є закономірна тенденція розвитку об'єкта, за певних умов перехідна в дійсність. Тоді дійсність є реалізована можливість. Можливість так само об'єктивна, як і дійсність. У цьому людина переконується при спогляданні безупинних змін у навколишньому світі, а також у ході своєї практичної діяльності в міру перетворення мети (можливості) у результат (дійсність).

Будь-яка можливість являє собою такий стан у розвитку, коли частина необхідних факторів, що детермінують, уже в наявності, але "комплект" їх ще недостатній, або такий стан, коли цей "комплект" уже представлений, але складові його компоненти ще недостатньо зрілі. З обліком цього розрізняють можливості реальні і формальні. Під реальними можливостями маються на увазі також можливості, що визначаються необхідними властивостями і зв'язками предмета (наприклад, можливість переходу речовини з одного агрегатного стану в інше). Формальні ж можливості визначаються випадковими властивостями і зв'язками предмета, причому ця безліч випадків повинна перетнутися в одній крапці. Скористаємося відомим гегелівським прикладом з турецьким султаном, що може стати Папою Римським. При яких умовах це може відбутися? По-перше, потрібно, щоб султан-мусульманин раптом захотів звернутися в християнську (і саме католицьку) віру, що не випливає з необхідністю з його природи людини, тим більше людини такого високого рангу. По-друге, потрібно, щоб він став католицьким священиком і дослужився до кардинала, тому що інакше він не може бути кандидатом у Папи, і весь цей шлях теж унизаний випадками. По-третє, потрібно, щоб на самих виборах (у цій своєрідній крапці біфуркації) він одержав перевагу перед іншими, рівними йому, а може бути, навіть переважаючими його, кандидатами. Погодимося, що таку вітіювату можливість перетворення турецького султана в Папу Римського не можна назвати реальної.

У свою чергу, реальна можливість з'являється перед нами в двох іпостасях; в одних ситуаціях як можливість абстрактна, в інші — як конкретна. Абстрактної можливість з'являється перед нами тоді, коли для її реалізації на даній стадії всі необхідні для цього фактори ще не виявилися, але закономірно повинні знайти себе на наступній. Конкретна можливість зв'язана, таким чином, з повним набором факторів, необхідних для її перетворення в дійсність.Останнім часом у зв'язку зі становленням синергетики як одного з загальнонаукових методів виділяють також можливості оборотні і необоротні. Оборотною можливістю називається така можливість, з перетворенням якої в дійсність первісна дійсність стає можливістю; необоротної — така, з перетворенням якої в дійсність первісна дійсність стає неможливою . Як приклад оборотної можливості можна повернутися до процесу переходу з одного агрегатного стану в інше: щораз для речовини зберігається можливість повернення в первісний стан, тому що даний процес являє собою не розвиток, а просто зміни. Там же, де в наявності процес розвитку, ми маємо справу з необоротною можливістю: зі стадії "дорослості" ніяк не можна фізично повернутися на стадію "дитинства".

Будь-яку можливість, навіть формальну, випливає усе-таки відрізняти від неможливого — від того, що несумісно з законами природи, суспільства і мислення і тому нереалізованого. Усім нам зі шкільної лави відомий термін "перпетуум-мобіле" — вічний двигун. Скільки гарячих голів у різні століття бралися за його створення. Але "вічний двигун" неможливий, тому що сама його ідея суперечить найважливішому закону природи — закону збереження енергії.

Уже Гегель відкинув метафізичну концепцію, відповідно до якої наслідок завжди пасивний, не робить активного зворотного впливу на його причину, що породила. У дійсності ж причина і наслідок знаходяться в діалектичній взаємодії. Наслідок робить відома протидія й у такий спосіб з пасивної субстанції перетворюється в активну, починає виступати стосовно першопричини як причина. Якщо проходження струму є причиною нагрівання нитки, то у свою чергу нагрівання нитки змінює силу струму, тобто видозмінює причину.