«Порівняльний аналіз східних та західних філософських думок»
Подібно Індії, Китай привертав увагу європейців. Відомо, що цю країну відвідав знаменитий мандрівник Марко Поло, що склало її перший опис. Європейці, головним чином християнські місіонери, проникали в Китай і в майбутньому, незважаючи на його ізоляціоністську політику. У результаті думка цієї країни стає доступною науковому дослідженню. Подібно індійській, китайська «мудрість» і засновані на ній практики здобувають популярність у Європі й Америці, особливо в другій половині XX в. Теми, зв'язані з китайськими монастирями стали надбанням масової культури і придбали величезну популярність, якій у чималому ступені сприяв американський кінематограф (численні фільми за участю Брюса Лі).
Порівняння індійського і китайського філософського розвитку виявляє багато загальних рис. В обох випадках цей розвиток відрізнявся безперервністю і традиційністю. І в Китаї й в Індії філософствування було професійним заняттям. В обох країнах були створені найдавніші літературно-філософські пам'ятники. І в тім і в іншому випадку ми маємо справу з численними школами і системами, що розробляли фундаментальні проблеми онтологічного, гносеологічного, логічного й етичного характеру. Причому етичні аспекти в них виявлялися переважними. Разом з тим дослідники відзначають специфіку китайської філософії, як і всього образа думки цього народу. Однією з таких особливостей, на думку авторитетного історика релігій і культур Сходу Л.С.Васильєва, є экстравертність. Для індійського світосприймання характерна інтровертність, спрямованість духовних пошуків усередину особистості, що на практиці приводить у своїх крайніх проявах до аскезе (джайнізм), культу чернецтва (буддизм), прагненню індивіда розчинитися в Абсолюті-Брахмані (йога). На противагу цим цінностям китаєць найбільше цінував саме земне життя, її матеріальну сторону. Дійсними вчителями отут завжди вважалися ті, хто учив не іти від життя, але жити заради самого життя — гідно, шляхетно, згідно суспільним ідеалам.
Істотно і те, що китайська філософія, на відміну від індійської, набагато в більшому ступені персоніфікова, носить особистісний і авторський характер. Зрозуміло, за філософськими трактатами і системами Древньої Індії також стоять мислителі. Однак життя і творчість китайських філософів відомі набагато повніше і позбавлені того міфологічного ореола, що нерідко витає над їхніми індійськими сучасниками. Деміфологізірованність характерна і для стилю філософського оповідання Древнього Китаю.Китайська філософія являла собою як би інтелектуальний «зліпок» китайської цивілізації, у концентрованій і ДИСКУРСИВНІЙ формі виражала її дух, цінності, найважливіші принципи. Тому, як і у випадку з індійською культурою і філософією, китайська філософія виявляється свого роду ключем до розуміння природи китайської культури, її особливостей, її досягнень і протиріч. На останню тезу необхідно звернути особливу увагу в зв'язку з тим, що за китайською цивілізацією закріпилися епітети «велика», «унікальна» і т.п. Віддаючи належне стародавності і безперечній оригінальності китайської культури, особливо її архітектурі, літературі, мистецтву каліграфії, організованості, працездатності і професіоналізму китайців, не можна закривати очі і на такі сторони культури цього суспільства, як східний деспотизм і, що випливають з його традиційного культу особистості, придушення індивідуальності .
Початок цивілізаційного розвитку Китаю зв'язується з культурою Ся (2700 — 1700 до н.е.). В епоху Шань і епоху, що випливала за нею, Инь (1700 - 1030 до н.е.) Китай являв собою конгломерат рабовласницьких держав. Найважливішим періодом китайської історії стала епоха Чжоу (1030 — 221 до н.е.). Китай цієї епохи — монархічна країна з державною власністю на землю і з общинною організацією селянства. Велику роль у її житті грало чиновництво. В історії Чжоу періоди централізації змінювалися розпадами і протиборством дрібних царств. Найбільш значним був у цьому відношенні період Чжанъго, чи період Воюючих . На гребені цих подій відбувається переосмислення історії країни, її життєвих принципів. Саме в цей час (Vцарств, I — V ст. до н.е.) виникають і оформляються знамениті філолофсько-етичні китайські доктрини, у першу чергу конфуціанство. Міжцарів'я завершується перемогою династій Цинь (221 — 207 до н.е.), що перетворила Китай у могутню централізовану державу, і Ханъ ( 206 до н.е. — 220 н.е.). Занепад Ханьской імперії завершив найдавнішу історію Китаю.
Джерела філософської думки Китаю восходять до так називаного «міфологічного періоду», протягом якого закладалися найважливіші риси й особливості китайського світосприймання. Без їхнього з'ясування навряд чи можливо зрозуміти шляхи і принципи подальшого розвитку власне філософії. Серед таких важливих рис відзначимо культ Неба, традиціоналізм, дуалізм світосприймання, патерналізм (культ батьківства, в основі якого лежало шанування міфічного прабатька нації Шаньді. При усім своєму різноманітті ці риси виявляються органічно злитими і взаємно обумовленими, причому «цементуючим» початком виявляється традиціоналізм буття і мислення китайців.
“СХІД — ЗАХІД”
Не виключено, що сучасний західний мислитель, зіштовхнувшись з «східними» тлумаченнями тих чи інших понять, прийде в недоуміння, оскільки як за формою, так і по змісту методи західного філософського аналізу цілком конкретні і мають строго обкреслену сферу дослідження. Історично багато філософських напрямків були перетворені в самостійні наукові дисципліни (наприклад, натурфілософія згодом стала називатися природознавством). В міру диференціації знань і відбруньковування утилітарних дисциплін західна філософія перестала бути наукою про загальні закономірності, обмеживши свою сферу досліджень розробкою концептуальних передумов і логічним аналізом вербального оформлення понять і аргументів.