Філософський зміст проблеми буття.
Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу -. пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упоряд¬кованість та інше. Системність як фундаментальна вла¬стивість матерії визначає методологію сучасного науко¬вого пізнання. Розрізняють такі структурні рівні ма¬терії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органіч¬ний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, на¬ція, клас, суспільство, людство).
Отже, поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збага-. чується новими властивостями, відображає рівень роз¬витку пізнання людиною світу. 188
Поширене визначення матерії як філософської кате¬горії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуття¬ми та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологіч¬них аспектах матеріального, не враховуючи притаман¬ний йому онтологічний зміст.
Узагальнене визначення категорії "матерія" має ба¬зуватися на тому,.що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.
Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь,-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій —. відносним: спокій —.це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою віднос¬но Землі, рухається відносно Сонця.
Рух виявляється у багатьох формах. В процесі роз¬витку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказа¬ти, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, вла¬стива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю бага¬томанітністю, як і матерія.
Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це процес взає¬модії різних протилежностей, які є причиною зміни кон¬кретних якісних станів.Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Відповідей на запитання, як сііт розви¬вається, існує багатої міфологічні, релігійні, наукові, не¬наукові тощо. За діалектичного розуміння, розвиток — це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток е універсальною влас¬тивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття йогопроявів (природа, суспільство, пізнання тощо), а саме -рехід до більш високого рівня організації. Саморозви¬ток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відоб¬ражає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей. Простір і час — це філософські категорії, за допо¬могою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії', тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідо¬мості). Г.Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація ре¬чей одної відносно іншої. Іменем час позначається три¬валість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти. % , Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І.Кант
— як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель
— як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепці'ОгІ.Ньютон — як вмістилища/Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.
Сучасна наука розглядає простір і час як форми існу¬вання матерії. Кожна частинка світу має власні про¬сторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічйий, художній, філософський зміст простору і часу.
Історична еволюція поглядів на простір і час пов'я¬зана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, зміню¬ються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час ци¬клічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріловидної форми: відтво¬рення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.